Навигация
 
Главная  - Экономика  - Книги  - Глобальна торгова система: розвиток інститутів, правил, інструментів СОТ - Циганкова Т.М.
Глобальна торгова система: розвиток інститутів, правил, інструментів СОТ - Циганкова Т.М.
<< Содержание < Предыдущая Следующая >

2.2.8. Демпінг та антидемпінгові заходи

Сучасний світовий ринок характеризується стрімким зростанням конкуренції та відносно перенасиченістю різноманітними товарами та послугами. Такі умови впливають на економічні відносини між державами, насамперед на їх заходи, які використовуються у зовнішньоторговельній політиці. Багато країн у конкурентній боротьбі замість торгових обмежень все ширше використовують різноманітні заходи просування вітчизняних товарів на зарубіжні ринки. Демпінг є одним з таких заходів, проявом цінової конкуренції і, одночасно, формою цінової дискримінації.

Це явище з’явилося в міжнародній торгівлі досить давно, але тільки після Першої світової війни демпінг став розглядатися як одна з найскладніших та суперечливих проблем міжнародної торговельної політики. Демпінгова практика поширилась в 20-30-х роках минулого сторіччя – період великої економічної кризи, яка призвела до загострення конкуренції на світових товарних ринках та виникнення збутових проблем.

Вже після Другої Світової війни фахівці з міжнародної торгівлі чітко відокремлювали чотири основних види демпінгу:

  • ціновий демпінг, тобто реалізацію товару на зарубіжних ринках дешевше, ніж на внутрішньому ринку;
  • демпінг у сфері послуг, тобто зниження ціни експортного товару за рахунок отримання транспортних послуг на пільгових умовах;
  • валютний демпінг, в основі якого лежить маніпулювання валютним курсом та використання множинних валютних курсів з метою отримання переваги над виробниками країни-імпортера даного товару;
  • соціальний демпінг, який має місце тоді, коли низькі ціни на імпортовані товари обумовлені використанням у виробництві праці в’язнів або експлуатації робітників. [ с.131]

Еволюція інструментів регулювання міжнародної торгівлі обумовила появу різноманітних видів демпінгу, які різняться за методом дискримінації ціни, джерелами компенсації шкоди експортера, мотивами і термінами застосування (Рис.6).

Види демпінгу

Рис. 6. Види демпінгу

За методами дискримінації світових цін демпінг поділяється на прямий, зворотний і валютний.

Прямий демпінг — це продаж товару однієї країни на ринку іншої країни за вартістю меншою, ніж нормальна вартість цього товару. При цьому згідно із ст. VI ГАТТ слід вважати, що товар потрапляє на ринок імпортуючої країни за вартістю, меншою за нормальну, якщо ціна товару, що експортується з однієї країну в іншу: нижча за порівнянну ціну при звичайному ході торгівлі на аналогічний товар, призначеного для споживання в експортуючій країні; або за відсутності такої внутрішньої ціни нижча за найвищу порівнянну ціну на аналогічний товар, призначений для експорту до будь-якої третьої країни при звичайному ході торгівлі; або нижча за вартість виробництва товару в країні походження, до якої додані помірні додаткові витрати на продаж і прибуток.

Зворотний демпінг — закупівля (скупівля) іноземним покупки (імпортерами) товару за цінами вищими, ніж можуть заплатити внутрішні покупці.

Валютний демпінг — продаж на зовнішньому ринку товару за заниженою ціною внаслідок значнішого падіння курсу національної валюти, ніж зменшення її купівельної спроможності всередині країни. Купуючи товари, сировину, комплектуючі або товари за низькими внутрішніми цінами, експортери реалізують їх на міжнародних ринках за демпінговими цінами, але за твердішу валюту, обмінюючи згодом останню на знецінену національну валюту та отримуючи внаслідок цього курсовий прибуток. Прийнятий у рамках ГАТТ Міжнародний антидемпінговий кодекс передбачає можливість застосування санкцій (підвищеного мита, штрафу тощо) при доведенні наявності валютного демпінгу.

Демпінг може здійснюватися як за рахунок фірми-експортера, так і за підтримки держави, тобто шляхом субсидування (прямого чи опосередкованого) експортних поставок. Але в будь-яком разі втрата частини прибутку у зв’язку з продажем за заниженими цінами повинна бути скомпенсована. Таке відшкодування можливе за рахунок завищення цін на інші товари фірми або на ці ж товари, але на інших ринках, в т.ч. внутрішньому. За такої ситуації демпінг називають самостійним. Якщо витрати від демпінгування компенсує не сама фірма, а держава, то демпінг називають субсидиційним, тобто за рахунок державних експортних субсидій.

За мотивами і термінами застосування демпінг поділяється на спорадчий, хижацький та постійний.

Спорадчий демпінг – реалізація товару на закордонному ринку за цінами, нижчими за внутрішні або видатки виробництва, упродовж дуже короткого проміжку часу. Такий демпінг, як правило, не може заподіяти суттєвої шкоди або її дуже важко довести. Однак він вигідний споживачам, які мають можливість купувати товари за досить низькими цінами, хоча й обмежений період часу.

Хижацький демпінг – реалізація товарів на закордонних ринках за цінами, нижчими за видатки, з метою витіснення з ринку національних виробників. У такий спосіб іноземні фірми намагаються завоювати ринок конкретного товару та, посівши пріоритетні позиції на ньому, підняти в майбутньому ціни. Оскільки хижацький демпінг є, як правило, самостійним, а реалізація стратегії захоплення зарубіжного ринку за допомогою низьких цін вимагає великих коштів, то він не може продовжувати ся протягом тривалого періоду.

Постійний (стійкий) демпінг – реалізація товарів за цінами. нижчими за цінами, нижчими за внутрішні або видатки виробництва упродовж тривалого періоду. Цей вид демпінгу може досить серйозно вразити певну галузь, тому виробники цієї галузі активно вимагатимуть захисту від іноземної конкуренції.

Крім того, демпінгом вважається також така торговельна практика експортерів, для якої не характерна суттєва різниця відповідних внутрішніх та зовнішніх цін, але її наслідки аналогічні "класичному" демпінгу. Можна виділити декілька таких видів демпінгу, а саме:

  • прихований демпінг - має місце тоді, коли імпортер реалізує товар дешевше, ніж придбав його в експортера, з яким він має тісні зв’язки, та дешевше порівняно з його ціною в країні-експортері. Іншими словами, в основі демпінгу лежить трансфертне ціноутворення;
  • непрямий демпінг - коли товар імпортується через третю країну, в якій його ціна не вважається демпінговою;
  • вторинний демпінг - коли йдеться про експорт товару, при виробництві якого використані компоненти, імпортовані за демпінговими цінами.

Демпінгова практика зазвичай пов’язана з монополізацією товарних ринків та можливістю застосуванням монопольно високих цін. Наприклад, якщо компанія-монополіст на ринку базування своїх виробничих потужностей має можливість реалізовувати свою продукцію за монопольними цінами, то в такому випадку вона отримує додатковий прибуток, який дозволяє застосовувати політику штучно занижених цін на інших ринках з метою витіснення з них конкурентів. Неминучі втрати, що виникають при здійсненні демпінгу на ринку, з якого фірма бажає витіснити конкурентів за рахунок низьких цін, покриваються додатковими прибутками, одержаними на традиційних національних ринках збуту, де компанія не відчуває суттєвої конкуренції та взмозі продавати свою продукцію за високими цінами. Отже, можна зазначити, що використання занижених цін як засобу конкурентної боротьби на окремому ринку має економічну сутність тоді, коли компанія - є монополістом на іншому ринку. В цьому виявляється дискримінаційний характер практики демпінгу.

Не слід забувати також про виробників в інших країнах, які також є учасниками зовнішньоторговельних відносин, зокрема демпінгових процесів, та на яких певні демпінгові заходи однієї держави можуть мати значний негативний вплив. Виробники товару в країні-імпортері завжди зазнають втрат від іноземного демпінгу, намагаючись подолати жорстку цінову конкуренцію. В такій ситуації місцеві компанії знаходяться в дуже невигідному положенні: по-перше, вони повинні знижувати ціни, а по-друге, вони не можуть компенсувати виникаючі при цьому втрати за рахунок продажу товарів за завищеними цінами на інших ринках у. В такій ситуації національні компанії країни-імпортера, як правило, несуть збитки, або втрачають частку ринку і конкретні позиції. Такі результати мають місце при деформації конкурентного середовища на ринку країни-імпортера. Однак кожна держава, прагне захистити своїх виробників, застосовує антидемпінгові заходи з метою протидії демпінгу, що застосовується зарубіжними експортерами.

В Статті VI “Антидемпінгове та компенсаційне мито” ГАТТ зазначено, що сторони визначають, що демпінг, через “які товари однієї країни потрапляють на ринок іншої країни за вартістю меншого, ніж нормальна вартість товарів. Повинен осуджуватися, якщо він спричиняє матеріальну шкоду чи створює загрозу матеріальної шкоди промисловості, створеній на території сторони, чи значно затримує створення вітчизняної промисловості”. [ГАТТ, с.444] Товар вважається об’єктом демпінгу тоді, кили він вводиться в торговельний обіг іншої країни за ціною нижчою, ніж його нормальна вартість. При чому, ціна товару, що ввозиться на митну територію країни, вважається нижчою за його нормальну вартість, якщо вона:

  • нижче ціни, за якою зазвичай реалізуються подібні товари, призначені для споживання в країні-експортері;
  • у разі відсутності такої ціни, якщо ціна імпортованого товару менша найвищої ціни, що зазвичай встановлюється на аналогічні товари, які експортуються до будь-якої третьої країни, або менша вартості виробництва даного продукту в країні походження з урахуванням загальноприйнятих витрат реалізації та прибутку.

Порівнюючи ціни необхідно враховувати умови реалізації товарів в обох країнах, різницю в рівнях оподаткування та інші чинники, що впливають на ціну. Важливо зауважити, що зниження цін за рахунок підвищення ефективності виробництва не кваліфікується як демпінг, що свідчить про прагматично-поміркований підхід до проблеми демпінгу в міжнародній торгівельній системі.

Отже демпінг - являє собою таке явище, коли товари продаються на зарубіжний ринок за цінами нижчими, що превалюють на цьому ринку чи за цінами, що є нижче за їх собівартість (включаючи адміністративні та маркетингові витрати та прибуток).

Демпінг може здійснюватися компанією як за рахунок власних ресурсів, так і за рахунок експортних субсидій. У випадках доведення факту демпінгу, шкоди від нього та джерела компенсації збитків експортера, застосовуються антидемпінгові та компенсаційні мита, які вже стають джерелом компенсації збитків імпортера (Рис.7).

Джерела компенсації демпінгу та антидемпінгові інструменти

Рис. 7. Джерела компенсації демпінгу та антидемпінгові інструменти [19, с.324]

Звичайним заходом захисту від демпінгу є антидемпінгове мито, як додаткове імпортне мито, яким обкладаються товари, що експортуються за цінами, нижчими за нормальні ціни світового ринку або внутрішні ціни країни, що імпортує товар, при самостійному демпінгу (за джерелами компенсування збитків). Воно може бути тимчасовим, що встановлюється на період проведення антидемпінгової процедури, і постійним, визначеним і встановленим у результаті антидемпінгового розслідування.

Так як метою такого мита є відшкодування демпінгового впливу, то розмір мита повинен бути еквівалентним різниці між демпінговою ціною та ціною національного ринку. Ця різниця називається коефіцієнтом демпінгу.

Країна, яка скаржиться на демпінг, є відповідальною за проведення розслідування, що виявляє факт існування демпінгу та матеріальну шкоду, яку наносить або загрожує нанести демпінг, необхідність застосування антидемпінгового мита та його розмір. Численні процедурні вимоги щодо проведення антидемпінгового розслідування та застосування антидемпінгового мита викладені в Угоді про застосування Статті VI ГАТТ 1994, яка серед фахівців відома під назвою Антидемпінговий кодекс, або Угода про антидемпінгові заходи. [ с.157-183]

Розглянемо послідовність і зміст етапів антидемпінгового розслідування згідно норм СОТ:

  • Подання галуззю внутрішньої промисловості письмової заяви про порушення антидемпінгового розслідування.
  • Дослідження заяви органом влади, що проводить розслідування. Перед початком розслідування орган влади, що проводить розслідування має повідомити країну-експортера товару, що є об’єктом розслідування, про отримання заяви про порушення антидемпінгового розслідування.
  • Орган влади, що проводить розслідування відхиляє заяву, якщо вона не містить достатніх доказів існування факту демпінгу. В такому випадку розслідування не розпочинається. Якщо ж в заяві факт наявності демпінгу доведено, орган влади розпочинає антидемпінгове розслідування, про що має бути зроблене офіціальне повідомлення в пресі.
  • Одразу ж після початку розслідування орган влади, що проводить розслідування надсилає всім відомим експортерам та органам влади країн-експортерів товару, що є об’єктом розслідування, повний текст заяви про порушення розслідування. Відповідно до запиту текст заяви повинен бути доступним і іншим заінтересованим сторонам розслідування. Орган влади, що проводить розслідування надсилає відомим експортерам, імпортерам, іншим сторонам антидемпінгового розслідування, яких вважає за необхідне залучити до участі в антидемпінговому розслідуванні, або компетентним органам країни експорту запитальники з метою отримання інформації та доказів, що використовуються для проведення антидемпінгового розслідування.
  • Після завершення граничного строку подання відповідей на запитальник (30 днів) заінтересовані сторони можуть подавати свої коментарі. Неконфіденційні версії цих коментарів мають бути доступними для вивчення іншими заінтересованими сторонами. Заінтересовані сторони також мають право вимагати проведення консультацій з метою врегулювання проблемних питань розслідування.
  • Проводиться аналіз усієї зібраної інформації. На її основі робиться попередній висновок про існування факту демпінгу.
  • Орган влади, що проводить розслідування на підставі попереднього висновку про існування демпінгу та нанесення ним шкоди національній промисловості може ввести в дію попередні антидемпінгові заходи, про що в офіційній пресі має бути опубліковане повідомлення. В такому випадку заінтересованим сторонам розслідування повинні бути надані матеріали, виходячи з яких було прийнято рішення про введення в дію попередніх антидемпінгових заходів. Попередні антидемпінгові заходи можуть набувати форми попереднього мита або (і це краще) забезпечення у вигляді готівкового внеску або боргового зобов’язання, що дорівнює сумі попередньо обчисленого антидемпінгового мита, яка не більша ніж попередньо обчислена демпінгова різниця. Попередні заходи застосовуються не раніше ніж через 60 днів від дати порушення розслідування. Застосування попередніх заходів обмежується найкоротшим можливим періодом, не перевищуючи 4 місяців, або, за рішенням зацікавлених органів влади, на вимогу експортерів, які представляють значну частку торгівлі цим товаром — на період, що не перевищує 6 місяців.
  • Зацікавлені сторони можуть надавати свої коментарі та мають право вимагати проведення консультацій з питань пов’язаних з введенням попередніх антидемпінгових заходів.
  • Орган влади, що проводить розслідування аналізує всю наявну інформацію і робить остаточний висновок, щодо існування факту демпінгу.
  • Інформування заінтересованих сторін розслідування щодо зробленого висновку. Заінтересованим сторонам дається можливість висловити свої коментарі стосовно зробленого висновку на протязі терміну часу, встановленого органом, що проводить розслідування.
  • Аналіз органом влади, що проводить розслідування коментарів та пропозицій, надісланих зацікавленими сторонами.
  • Затвердження та публікація рішення про впровадження остаточних антидемпінгових заходів, що запроваджуються на строк до п’яти років. Якщо в ході розслідування було з’ясовано, що продаж товару, що є об’єктом розслідування не здійснювався за демпінговими цінами або, що національній промисловості не було нанесено шкоди імпортом товару, що є об’єктом розслідування, тоді розслідування завершується без введення остаточних антидемпінгових заходів, про що має бути опубліковане офіційне повідомлення в пресі.

Згідно зі ст. 5 Угоди про застосування статті VI Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994 р. для порушення процедури необхідна письмова заява, що повинна включати докази: демпінгу; шкоди в рамках ст. VI Генеральної угоди з тарифів і торгівлі 1994р.; причинного зв’язку між демпінговим імпортом та очікуваною або фактичною шкодою. Просте твердження, не підкріплене відповідними доказами, не може вважатися достатнім для розгляду його як заяви. Крім того, заява повинна містити таку інформацію:

  • про особу заявника та опис обсягу і вартості вітчизняного виробництва аналогічного товару заявником. Якщо заява робиться від імені вітчизняної галузі, в заяві повинна бути визначена галузь, від імені якої робиться заява, шляхом подання переліку всіх відомих вітчизняних виробників аналогічного товару (або об’єднань відомих вітчизняних виробників аналогічного товару) і, за можливості, опис обсягів та вартості вітчизняного виробництва алогічного товару, який припадає на таких виробників;
  • повний опис товару, який нібито демпінгується, назва відповідної країни чи країн походження або експорту, особу кожного відомого експортера або іноземного виробника та перелік відомих осіб, що імпортують зазначений товар;
  • інформацію щодо цін, по яких зазначений товар продається, коли він призначений для споживання на внутрішніх ринках . країн походження або експорту та інформацію про експортні ціни або, якщо це доречно, про ціни, за якими цей товар перепродається незалежному покупцеві на території імпортера;
  • інформацію про динаміку обсягів товару, що нібито демпінгується, вплив цього імпорту на ціни аналогічного товару на внутрішньому ринку та вплив імпорту на галузь вітчизняного виробництва.

Угода з Антидемпінгової практики надає право експортуючим компаніям (торгівельним або бізнес асоціаціям, до яких вони належать) захищати їх інтереси. Ця ж Угода зобов’язує їх надавати повну інформацію щодо собівартості товару, а також щодо інших базових елементів анкети, яка надсилається уповноваженими органами. Дуже важливо для компаній співпрацювати з органами, що проводять розслідування, тобто вчасно і в достатньому обсязі надавати їм необхідну інформацію, яка надасть змогу встановити у випадку виявлення факту демпінгу фіксований коефіцієнт до сплати по кожному ринку окремо й в кожному конкретному випадку.

Угодою передбачено, що органи, які проводять розслідування повинні повідомити експортуючу країну про початок розслідування. Уповноважені органи влади країни-експортера мають право свідчити проти клопотання і захищати інтереси своїх експортерів. Враховуючи те, що фінансові витрати на участь в розслідуванні є досить високими, і в більшості випадків недоступними для малих і середніх підприємств, загальноприйнятою є практика, коли сам уряд країни відстоює права своїх експортерів.

Дуже важливою в антидемпінговому розслідуванні є процедура встановлення шкоди та вибір певних критеріїв, за якими вона оцінюється. Згідно Угоди про Анти демпінгову практику (Стаття 3) при виявленні шкоди, нанесеної національному виробництву, відповідні органи влади беруть до уваги такі чинники:

  • фактичне або потенційне падіння рівня випуску товарів та їх продажу, зменшення ринкової долі, рівня прибутків, продуктивності, інвестиційних доходів та використання виробничих потужностей;
  • вплив на рівень національної ціни;
  • фактичний або потенційний вплив на грошові потоки, науково-технічні розробки, рівень зайнятості, заробітну плату, динаміку економічного розвитку, можливість залучення коштів та інвестицій.

Кожен з цих чинників та масштаби його впливу є суттєвим показником для встановлення коефіцієнту демпінгу, а саме рівня його маржі (адже вона може бути дуже високою, а може бути і низькою). Але Угодою зазначено, що даний перелік економічних чинників не є вичерпним, а тому слід досліджувати інші переконливі критерії. Угодою також встановлено, що органи влади, які проводять розслідування мають довести, що саме демпінговий імпорт спричиняє шкоду національній галузі виробництва. Антидемпінгове мито не може бути застосовано, якщо головні чинники, що спричинили труднощі мають інше походження. Такими чинниками можуть бути:

  • зміни показників попиту та норм пропозиції;
  • обмежувальна торговельна практика та конкуренція між іноземними та національними виробниками;
  • рівень технологічного розвитку та стан експорту;
  • продуктивність національної галузі.

Важливо зазначити, що Угодою передбачено, що величина антидемпінгового мита та відшкодування повинна бути встановлена окремо для кожного експортера або виробника. Таким чином, величина стягнення, що виплачується, може варіюватися відповідно до частки субсидії в кінцевій ціні товару кожного виробника окремо. Однак, відповідні органи влади, що проводять розслідування, можуть визначити величину стягнення виходячи із певних статистичних показників (наприклад, виходячи із найбільшої питомої ваги експорту проблемної країни). Такий метод використовується, коли кількість експортерів та виробників настільки велика, що практично неможливо провести калькуляцію маржі демпінгового коефіцієнту по кожному з них індивідуально. Крім цього, визначаючи базисний елемент у розрахунку розміру стягнення, органи влади, що проводять антидемпінгові розслідування, зобов’язані консультуватися із зацікавленими в цьому розслідуванні експортерами та виробниками. Це робиться з метою врахування пропозицій і побажань зацікавлених сторін антидемпінгового розслідування відносно прийняття остаточного рішення щодо цього базису.

Надалі Угодою СОТ передбачено, що застосування антидемпінгових заходів (тобто антидемпінгового мита) має бути під постійним контролем. Перегляд та переоцінка ситуації проводиться уповноваженими органами за їх власним бажанням або за проханням хоча б однієї із зацікавлених сторін.

Якщо в результаті перегляду уповноважені органи доведуть, що для подальшого застосування антидемпінгових заходів немає жодних підстав, то їх буде скасовано. В доповнення вище зазначеного, слід зауважити, що Угодою передбачено, що антидемпінгові заходи автоматично діють п’ять років з моменту їх призначення і тривають до тих пір доки наступне розслідування не доведе, що їх скасування загрожує нанесенням шкоди від впливу демпінгу. Перегляди цього питання мають проводитися вчасно згідно встановленої дати і тривати не більше року.

Ще раз необхідно підкреслити, що застосування антидемпінгових заходів можливе тільки за двох умов:

  • наявності факту демпінгу;
  • доведенням того, що демпінг або спричинив матеріальну шкоду галузі країни-імпортера, або загрожує нанесенням шкоди, або впливає на існування національного виробництва та гальмує його подальший розвиток.

Для розуміння принципів дії антидемпінгового режиму, дуже важливо зазначити, що в світовій торговельній системі не існує жодних вимог для застосування антидемпінгових заходів. В багатьох країнах їх немає, а багато країн тільки нещодавно затвердили відповідні закони для захисту їх національних виробників проти демпінгового імпорту. Ці дії викликані скасуванням інших раніше загальнодоступних торгівельних бар’єрів.

Однак існує і інша точка економістів щодо антидемпінгових заходів. Так, деякі економічні дослідження показують, що правомірність антидемпінгової практики є дуже сумнівною, тому що це призводить до збільшення цін для кінцевих споживачів, а також для підприємств, які використовують товари, що підлягали демпінгу, як комплектуючі у випуску готової продукції (наприклад, для випуску певних речей із деревини та лісоматеріалів). Однак внаслідок глобалізації світової економіки, в майбутньому буде значно складніше протистояти ціновій дискримінації на національних ринках.

Аналіз динаміки загальної кількості антидемпінгових заходів, застосованих країнами-членами СОТ за 1995-2002 рр. показує, що починаючи з 1996 року кількість вжиття таких заходів стрімко збільшувалась і досягла свого максимуму за даний період в 2000 р. – 235 заходів. Зі зменшенням ділової активності та появою ознак кризового стану світової економіки кількість застосованих заходів зменшилась, хоча вже за 6 місяців 2002 р. був перекритий рівень 1996 року (Рис.8).

Кількість антидемпінгових заходів застосованих країнами-членами СОТ з 01.01.1995 до 30.06.2002

Рис. 8. Кількість антидемпінгових заходів застосованих країнами-членами СОТ з 01.01.1995 до 30.06.2002 [ ]

Якщо ж проаналізувати розподіл антидемпінгових заходів по країнах, то за цей же період беззаперечними лідерами в ініціюванні антидемпінгових розслідувань та застосування антидемпінгових заходів були США – 270 розслідувань, Індія – 264, ЄС – 219, Південна Африка – 157, Австралія – 142. А серед країн щодо товарів яких були порушені антидемпінгові розслідування слід виділити Китай – 278 розслідувань, республіку Корею – 145, США – 96, Японію – 82 та Індію – 77 розслідувань. При цьому важливо позначити, що ініціаторами розслідувань майже за 7 років існування СОТ виступили тільки 38 країн, а відповідачами – 94. (Додаток 1). А в Додатку 2 представлено розподіл антидемпінгових заходів, застосованих членами СОТ за 1995-2002 рр. по категоріях продукції. Якщо за цей де період було розпочато 1871 антидемпінгове розслідування, то антидемпінгові заходи застосовуються тільки по відношенню 1161 випадки, тобто 38% розслідувань були припинені. А серед застосовуваних антидемпінгових заходів 54% становлять дві групи товарів – метали 36,8% та продукція хімічної та пов’язаних з нею галузей промисловості.

Слід зауважити, що кількість скарг щодо імпорту, який підпадає під визначення демпінгового, зростає найбільше в країнах, що розвиваються та застосовують заходи лібералізації торгівлі.

В умовах підвищення конкуренції на світових товарних ринках знання складних правил застосування антидемпінгових заходів надає змогу виробничим підприємствам, які зазнали певної шкоди від демпінгового імпорту, відстоювати свої інтереси в антидемпінговому розслідуванні, а експортерам – уникати застосування країнами-імпортерами антидемпінгових заходів щодо їх продукції.

Наприкінці, доцільно зауважити, що демпінгові процеси, що виникають між країнами світу є результатом розвитку як світового ринку в цілому так і торговельних відносин, які еволюціонують разом з інституціональною основою світової торговельної системи. Демпінгову практику не слід розглядати як тільки негативний процес порушення конкурентного середовища зарубіжного ринку, адже антидемпінгові заходи на нинішньому етапі розвитку міжнародних торговельно-економічних відносин є найбільш поширеним інструментом державного регулювання зовнішньої торгівлі, спрямованим на захист національного виробника від демпінгового імпорту. І саме недопущення недобросовісної комерційної діяльності та її припинення є однією з головних цілей СОТ.



 
Главная
Банковское дело
Бухгалтерский учет, аудит
Инвестиции
Экономика
Налоги
Финансы
Финансовое право
Прочие дисциплины
Карта сайта
Правила користування