Навигация
 
Главная  - Бухгалтерский учет, аудит  - Книги  - Договори від А до Я - Водоп'янова О. - Частина 2
Договори від А до Я - Водоп'янова О. - Частина 2
<< Содержание < Предыдущая

РОЗДІЛ 18. ДОГОВІР ПРО СПІЛЬНУ ДІЯЛЬНІСТЬ

ЮРИДИЧНЕ ОФОРМЛЕННЯ ДОГОВОРУ ПРО СПІЛЬНУ ДІЯЛЬНІСТЬ

ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Правове регулювання відносин, що виникають під час здійснення спільної діяльності її учасниками, в основному передбачено ЦКУ (ст. 113О — 1143).

ГКУ спеціальних положень щодо укладання та виконання договорів спільної діяльності не містить. Водночас спеціальні положення передбачені у податковому законодавстві, це:

1) п. 7.7 Закону про прибуток, згідно з яким спільна діяльність без створення юридичної особи провадиться на підставі договору про спільну діяльність, що передбачає об'єднання коштів або майна учасників для досягнення спільної господарської мети;
2) п. 1.2 Закону про ПДВ з метою оподаткування дві чи більше особи, які здійснюють спільну (сумісну) діяльність без створення юридичної особи, вважаються окремою особою у межах такої діяльності. З метою оподаткування господарські відносини між учасниками спільної (сумісної) діяльності прирівнюються до відносин на основі окремих цивільно-правових договорів.

За нормами ЦКУ, за договором про спільну діяльність сторони (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить закону (ч. 1 ст. 1130).

СТОРОНИ ТА СТРОК ДІЇ ДОГОВОРУ

ЦКУ не містить обмежень щодо кола суб'єктів — учасників спільної діяльності: ними можуть бути як фізичні особи, так і суб'єкти підприємницької діяльності. Учасниками спільної діяльності можуть бути також нерезиденти.

Договори про спільну діяльність можуть бути як двосторонніми, так і багатосторонніми, тобто без обмеження кількості учасників спільної діяльності.

Відповідно до ст. 1142 ЦКУ, договори про спільну діяльність залежно від строку дії поділяються на безстрокові, строкові, для досягнення мети, визначеної у договорі як скасувальна умова.

ФОРМИ ЗДІЙСНЕННЯ СПІЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ФОРМА ДОГОВОРУ

Договір про спільну діяльність укладається у письмовій формі (ст. 1131 ЦКУ). Умови договору про спільну діяльність:

1) координація спільних дій учасників або ведення їхніх спільних справ;

2) правовий статус виділеного для спільної діяльності майна;

3) покриття витрат та збитків учасників;

4) участь учасників у результатах спільних дій;

5) інші умови, які сторони вважають істотними для таких договорів, якщо інше не встановлено законом про окремі види спільної діяльності, встановлюються сторонами у договорі за взаємною згодою.

Відповідно до ч. 2 ст. 1130 ЦКУ, спільна діяльність може провадитися у двох формах: шляхом об'єднання вкладів учасників (просте товариство) або без об'єднання вкладів.

ПОНЯТТЯ І ВИДИ ПРАВА СПІЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

Майно, що перебуває у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлено спільної сумісної власності на майно.

ВКЛАДИ УЧАСНИКІВ ПРОСТОГО ТОВАРИСТВА

Відповідно до ст. 1133 ЦКУ, вкладом учасника вважається все те, що він вносить у спільну діяльність (спільне майно), у т. ч. кошти, інше майно1, професійні та інші знання, навички, вміння, а також ділова репутація2 та ділові зв'язки.

Вклади учасників вважаються рівними за вартістю, якщо інше не випливає з договору простого товариства або фактичних обставин. Грошова оцінка вкладу учасника провадиться за погодженням між учасниками.

Строки внесення вкладів обумовлюються сторонами безпосередньо у договорі. У разі створення простого товариства внесене майно є спільною частковою власністю учасників, якщо інше не встановлене договором або законом.

Згідно зі ст. 1134 ЦКУ, спільне майно учасників включає:

1) майно, яким вони володіли на праві власності;

2) вироблена у результаті спільної діяльності продукція та одержані від такої діяльності плоди і доходи.

Внесене учасником майно, яким він володів на підставах інших, ніж право власності, використовується в інтересах усіх учасників і є їхнім спільним майном.

Використання майна учасниками у процесі дії договору про спільну діяльність здійснюється за їхньою спільною згодою. Якщо сторони не досягли згоди, то відповідно до ч. З ст. 1134 ЦКУ порядок користування таким майном встановлюється за рішенням суду.

ВЕДЕННЯ СПІЛЬНИХ СПРАВ ПРОСТОГО ТОВАРИСТВА

Облік спільної діяльності, згідно з пп. 7.7.2 Закону про прибуток, ведеться платником податку, уповноваженим на це іншими сторонами за умовами договору, окремо від обліку господарських результатів такого платника податку.

Під час дії договору про спільну діяльність кожен учасник має право діяти від імені решти, якщо договором простого товариства не встановлено, що ведення справ здійснюється окремими учасниками або спільно всіма учасниками договору простого товариства.

У процесі дії договору про спільну діяльність кожен з її учасників без згоди інших сторін не має права розпоряджатися своєю часткою у спільній власності. З метою досягнення результатів спільної діяльності право розпорядження спільним майном, у т.ч. шляхом його відчуження, має особа, на яку покладено ведення спільних справ, за умови, що це передбачено договором і дорученням.

Отже, укладаючи договір про спільну діяльність, сторони повинні вирішити питання про порядок ведення спільних справ, зокрема щодо:

1) ведення податкового та бухгалтерського обліку;

2) затвердження та внесення змін до договору про спільну діяльність;

3) визначення основних напрямів спільної діяльності;

4) планування характеру та розміру витрат;

5) розподілу прибутку (Умова про позбавлення або відмову учасника від права на частину прибутку є нікчемною (ст. 1139 ЦКУ) залежно від внеску кожного учасника або відповідно до умов договору.

Зробити це можна двома способами:

1) призначенням одного представника;

2) прийняттям рішень більшістю голосів або створенням окремого органу з представників усіх учасників спільної діяльності.

Прийняття рішення щодо призначення окремого органу, уповноваженого вести спільні справи, спричинить необхідність визначити строк здійснення повноважень таким органом та порядок прийняття ним рішень.

Доручаючи ведення спільних справ одній зі сторін, учасники повинні наділити її конкретними повноваженнями, що може посвідчуватися таким документом, виданим сторонами договору для представництва перед третіми, як довіреність. Довіреність оформляють відповідно до гл. 4 ЦКУ.

Довіреність може визначати повноваження учасника щодо управління та розпоряджання майном, переданим для провадження спільної діяльності, вчинення від імені учасників правочинів на власний розсуд у частині умов, ціни та термінів виконання зобов'язань за такими правочинами, управління банківськими рахунками та всіма коштами, щодо представництва та захисту інтересів учасників договору в органах державної влади, зокрема податкових, судових, а також перед іншими юридичними та фізичними особами.

За таких обставин особа, на яку покладено ведення спільних справ, укладає договори, пов'язані з забезпеченням спільної діяльності, від свого імені і сама набуває цивільних прав та несе обов'язки за договорами.

Якщо учасники договору бажають обмежити коло прав та обов'язків учасника, уповноваженого на ведення спільних справ, вони обумовлюють це або у договорі, або у довіреності. Інакше вони не мають права посилатися на факт існування обмежень, і правочин, вчинений уповноваженою стороною, вважатиметься обов'язковим для всіх учасників договору. А доведення того, що третя особа знала або повинна була знати про такі обмеження уповноваженої особи, покладається на інших учасників договору про спільну діяльність.

Під час здійснення представником повноважень ця особа не з її вини і вини контрагента може мати певні витрати (збитки). Тоді вона має право, у т. ч. шляхом подання позову, вимагати їх покриття всіма учасниками спільної діяльності (наприклад витрати з орендної плати, експлуатаційні витрати, сплата мита, збитки

у зв'язку з інфляційним процесом тощо). А отже, учасники простого товариства зобов'язані їх покрити. Інакше така особа може звернутися до суду за відшкодуванням понесених витрат, адже правочин вчинено від імені всіх учасників спільної діяльності. Тож якщо сторона вчинила певні дії без належних повноважень і доведе, що це було на користь інших учасників та задля досягнення спільної мети, вона має право вимагати відшкодування понесених витрат від інших учасників.

Інакше така сторона відшкодовує не лише всі витрати, пов'язані з виконанням правочину, а й збитки іншим учасникам спільної діяльності, а саме витрати, яких вони зазнали у зв'язку з таким правочином, та доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода — ч. 2 ст. 22 ЦКУ).

Загалом порядок визначення витрат визначається за домовленістю сторін. У разі відсутності такої вказівки у договорі кожен учасник несе витрати та збитки пропорційно до вартості його вкладу у спільне майно.

Умова, за якою учасник повністю звільняється від участі у відшкодуванні спільних витрат або збитків, є нікчемною (ст. 1137 ЦКУ).

Спільні витрати та збитки покриваються за рахунок майнових внесків, результату спільної діяльності (придбаного або створеного майна, іншого доходу) та отриманого від спільної діяльності прибутку.

У разі недостатності спільного майна для покриття витрат та збитків, що виникли у результаті спільної діяльності, покриття здійснюється виходячи з розмірів фактично зроблених сторонами внесків. Сторони також можуть обумовити, що ризики від спільної діяльності розподіляються пропорційно до часток в отриманому сторонами прибутку за договором спільної діяльності або іншим способом, узгодженим сторонами.

Також зауважимо, що відповідно до п. 8 Порядку №571 на уповноваженого учасника з ведення справ спільної діяльності покладається відповідальність за утримання та перерахування до бюджету податку, який було обчислено від спільної діяльності.

Кожен учасник договору простого товариства має право ознайомлюватися з усіма документами щодо ведення спільних справ учасників. Відмова від цього права або його обмеження, у т.ч. за погодженням учасників, є нікчемною, (ст. 1136 ЦКУ).



 
Главная
Банковское дело
Бухгалтерский учет, аудит
Инвестиции
Экономика
Налоги
Финансы
Финансовое право
Прочие дисциплины
Карта сайта
Правила користування