Навигация
 
Главная  - Бухгалтерский учет, аудит  - Книги  - Договори від А до Я - Водоп'янова О. - Частина 2
Договори від А до Я - Водоп'янова О. - Частина 2
<< Содержание < Предыдущая Следующая >

СТОРОНИ ДОГОВОРУ

Розуміємо, що ліцензійний договір — це двосторонній правочин: одна сторона (ліцензіар) володіє правами інтелектуальної власності, друга сторона (ліцензіат) після укладення договору певний обсяг прав набуває. При цьому особи сторін ліцензійного договору визначаються залежно від виду об'єкта права інтелектуальної власності.

Слід мати на увазі, що на підставі ч. 5 ст. 1109 ЦКУ предметом ліцензійного договору не можуть бути права на використання об'єкта права ІВ ( Інтелектуальна власність) які на момент укладення договору не були чинними.

При цьому нормами ЦКУ та спеціальних законів установлено необхідні реєстраційні документи (патент чи відповідне свідоцтво), що підтверджують наявність в особи та чинність прав на певні об'єкти права інтелектуальної власності. Натомість для засвідчення наявних та чинних авторських чи суміжних прав обов'язкову державну реєстрацію не передбачено — лише право отримати належне свідоцтво.

У загальному випадку, відповідно до ст. 421 ЦКУ, власниками права інтелектуальної власності є: творець (творці) об'єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності відповідно до норм ЦКУ, іншого закону чи договору.

Виходячи з ч. 2 ст. 435 ЦКУ власниками прав інтелектуальної власності можуть бути інші фізичні чи юридичні особи, які набули прав на об'єкти права інтелектуальної власності відповідно до договору або закону. Так, інші особи можуть набути прав повністю чи частково на підставі укладеного договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності (ст. 1113 ЦКУ), на підставі договору застави та інших зобов'язань, чи при отриманні вкладу до статутного капіталу юридичної особи (ч. З ст. 424 ЦКУ), або як спадкоємці творця — за заповітом чи законом.

Крім того, є ще два випадки, коли права інтелектуальної власності виникають одночасно з фактом створення об'єкта, але в іншої особи, ніж творець (творці):

1) стосовно об'єкта, створеного за замовленням (ст. 430 ЦКУ): особисті немайнові права належать творцеві цього об'єкта (але у визначених законом окремих випадках можуть належати і замовникові — зокрема, щодо комерційного найменування, раціоналізаторської пропозиції), а майнові права інтелектуальної власності належать творцеві та замовникові спільно, якщо інше не встановлено договором;

2) стосовно об'єкта, створеного у зв'язку з виконанням трудового договору (ст. 429 ЦКУ): особисті немайнові права належать працівникові, який створив об'єкт (але у визначених законом окремих випадках можуть належати і працедавцеві — зокрема, щодо комерційного найменування, раціоналізаторської пропозиції), а майнові права інтелектуальної власності належать працівникові, який створив цей об'єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює спільно, якщо інше не встановлено договором (зокрема, крім випадку створення комерційного найменування, раціоналізаторської пропозиції та торговельної марки).

З'ясуймо певні особливості щодо кожної зі сформованих нами у попередньому підрозділі умовних груп об'єктів права інтелектуальної власності стосовно можливих сторін ліцензійного договору:

1. Щодо об'єктів авторського права.

Створити твір може лише автор чи кілька авторів (співавторів), а це можуть бути лише фізичні особи (ст. 1 та ст. 13 Закону №3792).

Особисті немайнові права на твір належать автору і не можуть бути передані (відчужені) іншим особам (ч. 2 ст. 14 Закону №3792). Водночас власниками авторських прав можуть бути також інші фізичні та юридичні особи, які набули прав на твори відповідно до договору або закону (ч. 2 ст. 435 ЦКУ) — як у загальному випадку для всіх інших об'єктів права інтелектуальної власності.

Зауважимо: у ст. 1 Закону №3792 об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору (згаданий у ст. 429 ЦКУ), названо «службовим твором», і це є твір, створений автором у порядку виконання службових обов'язків відповідно до службового завдання чи трудового договору (контракту) між ним і роботодавцем.

Принагідно згадаємо, що для засвідчення авторства чи права власності на отримані авторські права особа — власник прав не зобов'язана реєструвати авторське право у відповідних державних реєстрах — українським законодавством надається лише право отримати свідоцтво про реєстрацію авторських прав, а не обов'язок (ч. 2 ст. 433 ЦКУ, ч. 2 та ч. 5 ст. 11 Закону №3792).

Отже, стосовно авторських прав ліцензіаром може бути фізична особа — автор (співавтори), а також інші фізичні чи юридичні особи, яким авторські права належать відповідно до договору або закону.

2. Щодо об'єктів суміжних прав.

На підставі ст. 450 ЦКУ власником суміжних прав та відповідно ліцензіаром є виконавець, виробник фонограми, виробник відеограми, організація мовлення, а також інші особи, які набули суміжних прав відповідно до договору чи закону — як у загальному випадку. Для виникнення і здійснення суміжних прав не вимагається виконання будь-яких формальностей щодо них (ч. З ст. 37 Закону №3792).

3. Щодо об'єктів промислової власності. Відповідно до ст. 463 ЦКУ власником права

інтелектуальної власності на винахід, корисну модель та промисловий зразок та, відповідно, ліцензіаром є винахідник, автор промислового зразка та інші особи, які набули прав на винахід, корисну модель та промисловий зразок за договором чи законом. Згідно з ч. 1 ст. 462 ЦКУ набуття права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок засвідчується патентом.

На підставі ст. 473 ЦКУ власником права інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми та, відповідно, ліцензіаром є автор компонування інтегральної мікросхеми та інші особи, які набули прав на компонування інтегральної мікросхеми за договором чи законом. Згідно з ч. 1 ст. 472 ЦКУ набуття права інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми засвідчується свідоцтвом.

Як зазначено у ст. 486 ЦКУ, власником права інтелектуальної власності на сорти рослин, породи тварин та, відповідно, ліцензіаром є автор сорту рослин, породи тварин та інші особи, які набули прав на сорти рослин, породи тварин за договором чи законом. Згідно зі ст. 485 ЦКУ особисті немайнові права інтелектуальної власності та майнове право інтелектуальної власності на поширення сорту рослин, породи тварин засвідчуються державною реєстрацією, а майнові права інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин — патентом.

4. Щодо засобів індивідуалізації товару чи виробника.

Виходячи зі змісту статей 489 — 491 ЦКУ право на комерційне найменування може належати лише юридичній особі. А згідно з ч. З ст. 490 ЦКУ майнові права інтелектуальної власності на комерційне найменування передаються іншій особі лише разом з цілісним майновим комплексом особи, якій ці права належать, або його відповідною частиною. Отже, між згаданими сторонами може укладатися договір про передання виключних майнових прав, але не може укладатися ліцензійний договір. Відповідно до ч. 2 ст. 489 ЦКУ право інтелектуальної власності на комерційне найменування є чинним з моменту першого використання цього найменування та охороняється без обов'язкового подання заявки на нього чи його реєстрації і незалежно від того, є чи не є комерційне найменування частиною торговельної марки. Згідно з ч. З ст. 489 ЦКУ відомості про комерційне найменування можуть вноситися до реєстрів.

Відповідно до ст. 493 ЦКУ суб'єктами права інтелектуальної власності на торговельну марку є фізичні та юридичні особи; при цьому право інтелектуальної власності на певну торговельну марку може належати одночасно кільком фізичним та (або) юридичним особам. Згідно з ч. 2 ст. 495 ЦКУ майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку належать володільцю відповідного свідоцтва, володільцю міжнародної реєстрації чи особі, торговельну марку якої визнано в установленому законом порядку добре відомою, якщо інше не встановлено договором. Отож саме згадані особи можуть бути ліцензіарами за ліцензійним договором.

На підставі ст. 502 ЦКУ суб'єктами права інтелектуальної власності на географічне зазначення є виробники товарів, асоціації споживачів, інші особи, визначені законом. Проте зі змісту права інтелектуальної власності на географічне зазначення та правових норм ч. 1 ст. 503 ЦКУ робимо висновок, що ліцензійний договір на право використання географічного зазначення укладатися не може.

5. Щодо інших об'єктів.

Згідно з ч. 2 ст. 505 ЦКУ комерційною таємницею (у т. ч., на думку автора, «ноу-хау») можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці. Відповідно до ч. 2 ст. 506 ЦКУ майнові права інтелектуальної власності на комерційну таємницю належать особі, яка правомірно визначила інформацію комерційною таємницею, якщо інше не встановлено договором. Оскільки серед майнових прав, перелічених у ч. 1 ст. 506 ЦКУ, є виключне право дозволяти використання комерційної таємниці, то, в принципі, особа, яка володіє комерційною таємницею, може укласти ліцензійний договір щодо надання права на її використання.

У ч. 1 ст. 458 ЦКУ йдеться про те, що автор наукового відкриття має право надати науковому відкриттю своє ім'я або спеціальну назву. Згідно з ч. 2 ст. 458 ЦКУ право на наукове відкриття засвідчується дипломом. Проте зі змісту статей 457 — 458 ЦКУ не можна зробити висновок про можливість та доцільність укладення ліцензійного договору щодо наукового відкриття, котре лише охороняється законом як одне з прав інтелектуальної власності.

Відповідно до ст. 483 ЦКУ суб'єктом права інтелектуальної власності на раціоналізаторську пропозицію є її автор та юридична особа, якій ця пропозиція подана. Проте згідно з ч. 1 ст. 484 ЦКУ автор раціоналізаторської пропозиції має лише право на добросовісне заохочення від юридичної особи, якій ця пропозиція подана. Натомість юридична особа, яка визнала пропозицію раціоналізаторською, має право на використання цієї пропозиції у будь-якому обсязі (ч. 2 ст. 484 ЦКУ). Отже, усі особисті немайнові та майнові права інтелектуальної власності на раціоналізаторську пропозицію належать юридичній особі, яка визнала пропозицію раціоналізаторською, і, відповідно, лише ця особа може бути ліцензіаром ліцензійного договору.



 
Главная
Банковское дело
Бухгалтерский учет, аудит
Инвестиции
Экономика
Налоги
Финансы
Финансовое право
Прочие дисциплины
Карта сайта
Правила користування