Навигация
 
Главная  - Бухгалтерский учет, аудит  - Книги  - Договори від А до Я - Водоп'янова О. - Частина 2
Договори від А до Я - Водоп'янова О. - Частина 2
<< Содержание < Предыдущая

ПОДАТКОВИЙ ОБЛІК У ЛІЦЕНЗІАТА

Податок на прибуток

Як зазначено у п. 1.2. Закону про прибуток, нематеріальний актив — об'єкти інтелектуальної, у т. ч. промислової, власності, а також інші аналогічні права, визнані у порядку, встановленому відповідним законодавством, об'єктом права власності платника податку.

Таким чином, у податковому обліку, відповідно до п. 1.2 та пп. 8.1.1 і пп. 8.1.2 Закону про прибуток, для визнання НМА, що підлягає амортизації, об'єкт обліку має бути визнано об'єктом права власності платника податку і призначатися для власного виробничого використання — незалежно від строку корисного використання. За нормами ч. 1 ст. 317 ЦКУ право власності передбачає наявність у власника права володіння, користування та розпорядження об'єктом. Оскільки за ліцензійним договором ліцензіат отримує майнові права не у власність (що є обов'язковою умовою визнання НМА згідно з визначенням п. 1.2 Закону про прибуток), а лише у тимчасове користування, то у податковому обліку об'єкт НМА не визнається й амортизація НМА не нараховується. На нашу думку, немає підстав для визнання НМА навіть у разі, коли ліцензіат наділений правом укладати субліцензійний договір, бо він може лише певним чином розпорядитися отриманими від ліцензіара майновими правами, але не має права розпорядитися об'єктом права, який протягом усього строку ліцензійного договору перебуває у власності ліцензіара.

Тому очевидно, що платежі за користування об'єктом права ІВ, який використовується у господарській діяльності, відносяться до валових витрат. З'ясуймо лише — чи ці платежі у податковому обліку належать до роялті (Див. лист Комітету Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності від 09.08.2006 р. №06-10/10-375,лист ДПАУ від 16.08.2006 р. №15426/7/15-0317.)

Визначення терміну «роялті» у п. 1.30 Закону про прибуток доволі суперечливе: роялті — платежі будь-якого виду:

1) одержані як винагорода за користування або за надання права на користування будь-яким авторським правом на літературні твори, твори мистецтва або науки, включаючи комп'ютерні програми, інші записи на носіях інформації, відео- або аудіокасети, кінематографічні фільми або плівки для радіо- чи телевізійного мовлення;

2) за придбання будь-якого патенту, зареєстрованого знака на товари і послуги чи торгової марки, дизайну, секретного креслення, моделі, формули, процесу, права на інформацію щодо промислового, комерційного або наукового досвіду (ноу-хау). При цьому не вважаються роялті платежі за отримання згаданих об'єктів власності у володіння або розпорядження чи власність особи або якщо умови користування такими об'єктами власності надають право користувачу продати чи відчужити іншим способом такий об'єкт власності або оприлюднити (розголосити) секретні креслення, моделі та інші об'єкти з переліку.

Якщо платежі за використання об'єктів авторського права (та суміжних з ним прав, хоч це прямо й не випливає з норм п. 1.30 Закону про прибуток) беззаперечно підпадають під визначення «роялті» у податковому обліку, то у частині прав на об'єкти промислової власності тощо згадане визначення є суперечливим. З одного боку, роялті вважаються платежі за придбання патенту, знака на товари і послуги тощо, а з другого — роялті не вважаються платежі за отримання об'єктів у володіння або розпорядження чи власність та набуття права продати або відчужити об'єкти. Можливо, законодавець мав на увазі віднести до роялті платежі за використання об'єктів промислової власності, але зі змісту згаданих норм це не випливає.

Отже, за змістом ліцензійного договору і нормами п. 1.30 Закону про прибуток лише плата за використання об'єктів авторського та суміжних з ним прав належить до роялті у податковому обліку. Проте, якщо ліцензіату надається право укладати субліцензійний договір, тобто певне право розпорядження об'єктом, то такі платежі за отримання об'єктів у розпорядження не вважаються роялті.

Згідно з пп. 5.4.2 Закону про прибуток, до валових витрат включаються витрати, крім тих, що підлягають амортизації, пов'язані з науково-технічним забезпеченням господарської діяльності, на винахідництво і раціоналізацію господарських процесів, проведення дослідно-експериментальних та конструкторських робіт, виготовлення та дослідження моделей і зразків, пов'язаних з основною діяльністю платника податку, виплатою роялті. Наприкінці згаданого абзацу пп. 5.4.2 Закону про прибуток зазначено, що норми цього підпункту стосуються витрат на зазначені заходи незалежно від того, чи спричинили такі заходи збільшення доходів платника податку. Отже, на нашу думку, під «витратами, пов'язаними з виплатою роялті» слід розуміти, зокрема, виплати за використання об'єктів авторського та суміжних з ним прав за ліцензійним договором і визнавати валові витрати у ліцензіата на підставі пп. 5.4.2 Закону про прибуток. А платежі за використання інших об'єктів права ІВ за умовами ліцензійного договору можна відносити до валових витрат на підставі «звичного» пп. 5.2.1 Закону про прибуток. Але це суті не змінює: головне — щоб у ліцензіата була підстава для збільшення валових витрат, а не те, якою нормою Закону про прибуток керуватися. Важливо також дотримуватися пп. 5.3.9 Закону про прибуток, тобто витрати на сплату ліцензійних платежів мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення податкового обліку. Як документи, що підтверджують право на валові витрати, можна використовувати первинні документи бухгалтерського обліку.

Водночас затрати на створення об'єкта права ІВ за договором про створення на замовлення та використання об'єкта права ІВ або за трудовим договором слід відносити до валових витрат на підставі пп. 5.2.1, пп. 5.6.1, пп. 5.7.1 та, знову ж таки, пп. 5.4.2 Закону про прибуток.

До речі, валові витрати за операціями з майновими правами зазвичай виникають за правилом «першої події» відповідно до пп. 11.2.1 Закону про прибуток. Проте у разі якщо майнові права отримуються у користування від фізичних осіб, платників єдиного податку або нерезидентів, слід керуватися спеціальними нормами пп. 11.2.3 Закону про прибуток, тобто валові витрати виникають у момент фактичного отримання результатів робіт (послуг) — за датою нарахування платежів за користування об'єктом права ІВ відповідно до договору (Див. листи ДПАУ від 11.03.2008 р. №4516/7/15-0217, від 02.09.2004 р. №16874/7/15-1117 та від 17.03.2004 р. №2000/6/15-1116.) чи датою отримання рахунка, підписання відповідного акта тощо.



 
Главная
Банковское дело
Бухгалтерский учет, аудит
Инвестиции
Экономика
Налоги
Финансы
Финансовое право
Прочие дисциплины
Карта сайта
Правила користування