Навигация
 
Главная  - Экономика  - Книги  - Міжнародна торгівля - Дахно І.І.
Міжнародна торгівля - Дахно І.І.
<< Содержание < Предыдущая Следующая >

Розділ 3.ЗОВНІШНЬОТОРГОВЕЛЬНА І МІЖНАРОДНА ПОЛІТИКА

3.1. Вільна торгівля

Нині на планеті налічується близько двохсот незалежних держав. Вони відіграють неоднакову за значенням роль у світовій економіці загалом і міжнародній торгівлі зокрема. Українське прислів'я каже, що своя сорочка до тіла ближча. Отже, у сфері міжнародної торгівлі держави світу намагаються домогтися вигідних саме їм позицій, умов тощо. Кожна держава активно або пасивно здійснює свою політику у міжнародній торгівлі, тобто дотримується певної лінії поведінки. У міжнародній торгівлі вирізняють:

o зовнішньоторговельну політику;

o міжнародну торговельну політику.

Поняття "зовнішньоторговельна політика" охоплює цілеспрямовані дії окремо взятих держав у торговельних відносинах з іншими країнами та їх групами. Друге поняття означає колективні дії держав стосовно міжнародної торгівлі.

Два основні напрями зовнішньоторговельної політики такі:

o політика вільної торгівлі;

o протекціонізм.

Насамперед слід розглянути, як англійські економісти розуміють вільну міжнародну торгівлю. В "Oxford Paperback Encyclopedia" (1998 р., с. 538) у статті "Free trade" зазначається: "Економічна політика, що виступає за вільний потік товарів між країнами для заохочення взаємного економічного розвитку та міжнародної гармонії за допомогою комерційної взаємозалежності (commercial interdependence) націй, що торгують. Політика вільної торгівлі забороняє як тарифи на імпорт, так і субсидії на експорт, запроваджені для захисту промисловості певної країни. Найчіткіше і вперше доктрина була сформульована Адамом Смітом у його "Багатстві націй" (Wealth of Nations, 1776). На конференції у Женеві у 1947 р. було розроблено перший розклад для вільної світової торгівлі - Генеральну угоду з тарифів і торгівлі (ГАТТ).

Понад десятиріччя після Другої світової війни Британія була рішучим прихильником (strong supporter) кроків з відновлення вільної торгівлі. У 1958 р. вона була країною-засновницею Європейської асоціації вільної торгівлі (European Free Trade Association, EFTA), але несприятливі торговельні обставини, що загострилися впродовж 1960-х років, змусили її вступити до Європейського Економічного Співтовариства (нині Європейський Союз). У Східній Європі подібне товариство - РЕВ - було засноване у 1949 р.; після 1987 року РЕВ (COMECON) прагнула до співробітництва з країнами ЄЕС. Надзвичайно успішне зростання японської економіки після війни змусило багато країн вдаватися до тарифів, спрямованих проти Японії. На початку 1990-х років світова економічна політика виявилася непослідовною - хтось підтримував політику вільної торгівлі, дехто - протекціоністські заходи. У 1993 р. наприкінці Уругвайського раунду країни-члени ГАТТ погодилися на подальше зниження тарифів та експортних субсидій і на створення Світової організації торгівлі (СОТ). Вона домагатиметься виконання правил ГАТТ, особливо сільськогосподарських заходів, погоджених на Уругвайському раунді, що знизить експортні субсидії та імпортні мита (export subsidies and import duties) на 20-36 відсотків".

Отже, політика вільної торгівлі означає усунення держави від прямого втручання у зовнішню торгівлю. Вважається, що не держава, а ринок має бути основним регулятором міжнародної торгівлі. Зрозуміло, що держава не може повністю усуватися від зовнішньої торгівлі. Навіть найрішучіші прихильники концепції вільної торгівлі допускають укладення державами міжнародних торговельних договорів, що надають максимально можливу свободу дій суб'єктам господарювання.

У разі здійснення політики вільної торгівлі країни стають взаємопов'язаними, зменшується небезпека їх ворожого ставлення одна до одної. Така політика є бажаною і позитивною, але ще ніхто і ніколи у цьому світі не бачив її в чистому вигляді. Така політика є своєрідним маяком для тих, хто пливе бурхливим морем протекціонізму.

У зарубіжній економічній літературі зустрічається думка, що саме Великобританія свого часу створила у світі несправедливий поділ праці (unfair division of labour). На початку ХІХ ст. у представників британських правлячих кіл склалася точка зору: "Все, що добре для Британії, добре і для решти світу". У першій половині ХІХ ст. Британія, безперечно, була найрозвиненішою промисловою державою світу. Її підприємці мали стартові переваги над промисловцями з інших країн. У 1849 р. Великобританія відкрила свої ринки перед іншими країнами світу і доклала зусиль, щоб інші країни світу слідували її прикладу. Великобританія спеціалізувалася на випуску товарів обробної промисловості (manufactured goods), таких як транспортні засоби (vehicles), двигуни (engines), інструменти (machine tools), папір (paper), текстиль (textile yarn and fabrics). Ці товари експортувалися в обмін на товари першого сектору економіки, а саме перські килими (Persian carpets), хутра ( furs), вина (wines), шовк (silk), деревину (timber), зерно (grain), фрукти (fruits), м'ясо (meat). Найбільший зиск від такого поділу праці отримала саме Великобританія.

Щоб покінчити із засиллям Великобританії, ряд країн вдалися до втручання у сферу вільної торгівлі. Протягом 1870-х років США і Німеччина запровадили політику протекціонізму, їх приклад наслідувала Франція та інші держави.

Залежні країни продовжували відігравати традиційну роль у міжнародному поділі праці як з огляду на своє колоніальне становище, так і з огляду на те, що відповідна роль влаштовувала їх правлячі кола.

Міжнародний поділ праці зазнав незначних змін до Другої світової війни. Вони поглибилися після її закінчення. Ряд незалежних держав стали на шлях індустріалізації, окремі країни спромоглися розпочати експортноспрямовану індустріалізацію. У більшості ж країн, що розвиваються, промисловий розвиток відбувався у напрямі, адаптованому до потреб колишніх метрополій. Нині обробна промисловість у країнах "третього світу" розвивається завдяки діяльності транснаціональних корпорацій. Проте це не можна розглядати як відмову від нав' язаного в історичному минулому міжнародного поділу праці.

3.2. Протекціонізм

Розглянемо, як визначають протекціонізм у зарубіжній економічній літературі, зокрема в "Oxford Paperback Encyclopedia" (1998 р., с. 1104): "Використання урядом будь-якого засобу, спрямованого на обмеження міжнародної торгівлі або на подання штучної допомоги (artificial assistance) національним виробникам (domestic producers) за рахунок їх іноземних конкурентів (foreign competitors). Переважно охоплює спроби скоротити імпорт за допомогою торгівлі, квот та інших бар'єрів. До нетарифних бар'єрів також належать, зокрема, правила щодо охорони здоров'я і безпеки, упередженість (bias) у державних закупівлях та угоди про добровільні експортні обмеження. Експортні податки також обмежують торгівлю, тоді як експортні й виробничі субсидії (export and producer subsidies) надають національним фірмам переваги у затратах виробництва. Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ) є міжнародною угодою, спрямованою на зниження у світовому масштабі торговельних обмежень".

"77ze Penguin Dictionary of Human Geography" (1997 р., с. 235) у статті "Industry protection policies" ("Політика захисту промисловості") визначає протекціонізм так: "Заходи, вжиті національними урядами для захисту своєї промисловості (home-based industry) від іноземної конкуренції. Такі заходи можуть захищати усталені галузі промисловості (established industry) у формі тарифів (tariffs) або квот (quotas) на імпортовані продукти або намагатися просувати нові галузі промисловості (seek to promote new industry)". У цитованому словникові (с. 234) є стаття про "Infant industry" ("Молода промисловість"), яку визначають так: "Промисловість, що є новою для конкретної країни і має невеликий шанс на успіх, якщо не захищатиметься від конкуренції. Такі галузі промисловості, часто у сла-борозвинених країнах (undeveloped courtiers) зазнають труднощів у конкуренції з імпортом схожих товарів (similar goods) з-за кордону протягом перших років, оскільки останні використовують переваги масштабу виробництва (to enjoy the benefits of economies of scale). Як наслідок, угоди звичайно запроваджують тарифи і квоти на імпорт, що конкурує (competitive imports), з метою охорони молодої промисловості".

Наприкінці ХХ ст. у США на офіційному рівні відбулася дискусія про промислову політику (industrial policy), тобто про допустимість в умовах ринкової економіки цілеспрямованих державних заходів з підвищення конкурентоспроможності тих або інших галузей економіки (targeting).

Здебільшого учасники дискусії дотримувалися думки про згубність промислової (структурної) політики і розглядали її як одну з форм недобросовісної конкуренції (unfair business practices). Більшість американських фахівців вважає, що "ринок знає краще", ніж держава, куди мають спрямовуватися ресурси та які галузі і як мають розвиватися.

Учасники дискусії також зазначили, що заходи промислової політики широко застосовуються в усьому світі. На їх думку, важко знайти країну, яка б не використовувала той або інший інструмент промислової політики.

Серед фахівців немало і тих, хто зазначав, що порівняльні переваги країни не є чимось незмінним, вони можуть створюватися завдяки відповідній національній політиці. Не завжди вільний ринок приносить перемогу тим, хто покладається на ринкову конкуренцію, - хтось стає переможцем (winner), але дехто і переможеним (lossers). Система вільної торгівлі зовсім не гарантує, що інтереси всіх її кра-їн-учасниць будуть враховані та забезпечені якнайкраще і найефективніше. Цій системі бракує внутрішньої справедливості. Прихильники такої точки зору вважають, що кожна країна має самостійно відстоювати свої інтереси і використовувати ті методи й інструменти економічного розвитку, що на відповідний момент є найрозумнішими та найдоцільнішими.

Якщо вільну торгівлю можна розглядати як світле майбутнє людства, то протекціонізм поки залишається реальністю сьогодення.

Протекціонізм як економічна політика включає цілий арсенал заходів з метою обмежень у міжнародній торгівлі, до яких належать запровадження митних тарифів і нетарифні заходи регулювання міжнародної торгівлі.

Тарифи - це своєрідні податки на імпортовані товари. Існують два основні види тарифів:

o фіскальні - застосовуються державами для збільшення надходжень грошових ресурсів до казни;

o протекціоністські - використовуються державами для захисту продукції національної економіки від іноземної конкуренції.

Мита є трьох видів:

o адвалорні - розраховуються у відсотках від декларованої митним органам вартості товару;

o специфічні - стягуються у вигляді певної суми з обсягу, кількості тощо імпортованого товару;

o змішані - є поєднанням зазначених двох видів мит. За розміром ставок вирізняють такі тарифи:

o преференційні, інакше кажучи, пільгові;

o конвенційні, які за своєю природою також є пільговими і поширюються на товари з країн, що мають режим нації найбільшого сприяння (most favored nation treatment);

o звичайні - застосовуються тоді, коли не діють преференційні й конвенційні тарифи.

Слід пояснити, що режим нації найбільшого сприяння передбачає лише однаковий статус торговельних партнерів, що його мають, а не якісь особливі пільги. Втім, пільги все ж таки є, але якщо дивитися на це з точки зору країн, яким зазначений режим не надається, тобто країн-аутсайдерів.

Нетарифні заходи регулювання міжнародної торгівлі передбачають опосередковане й адміністративне обмеження імпорту з метою захисту певних галузей національної економіки. До них належать, зокрема, такі заходи:

o ліцензування і контингентування імпорту;

o антидемпінгові та компенсаційні мита;

o імпортні депозити;

o "добровільні" обмеження імпорту;

o мінімальні імпортні ціни.

Ліцензія у сфері міжнародної торгівлі означає державний дозвіл на провадження певної діяльності. Ліцензування виникло ще з часів меркантилізму і застосовувалося тоді для регулювання торговельного балансу.

Існують два основні види зовнішньоторговельних ліцензій:

o відкрита генеральна ліцензія, або "автоматична", має місце у вигляді публікації у пресі дозволу компетентного державного органу на безперешкодний ввіз або вивіз товарів протягом певного терміну;

o індивідуальні ліцензії, що видаються на експорт-імпорт товарів, на які поширюється ліцензування, але які не охоплені генеральними ліцензіями.

Квота - це певний обсяг дозволеного на ввіз іноземного товару. Є такі види квот:

o індивідуальні - обмежують ввіз-вивіз до однієї конкретної країни або з неї;

o групові - поширюються на кілька країн;

o глобальні - обмежують експорт та імпорт взагалі без зазначення конкретних країн або їх груп.

Ембарго є забороною на торгівлю з певною державою і запроваджується окремими державами, їх угрупованнями або міжурядовими міжнародними організаціями.

"Добровільні" обмеження означають зобов'язання, які беруть на себе уряди країн стосовно того, що фірми їх країн експортуватимуть до певної країни обсяг товарів, який не перевищує домовленого. Це означає, що бар'єр захисту країни-імпортера встановлюється не на її кордоні, а на кордоsні країни-експортера.

Антидемпінгове мито запроваджується у тому разі, якщо ціна на експортований з певної країни товар нижча, ніж ціна на такі самі товари на її внутрішньому ринку.

Адміністративні заходи включають технічні норми і стандарти, митні формальності, санітарні та ветеринарні норми, вимоги до маркування й упаковки товарів тощо. Зазначені аспекти міжнародної торгівлі детальніше розглянуто у розд. 4.

Про зовнішньоекономічну політику можна говорити довго і цікаво. Але оскільки у видавництві МАУП у 2002 р. вийшов навчальний посібник В. О. Храмова та Ю. А. Бовтрук "Зовнішньоекономічна політика", то зацікавленого читача адресуємо до нього.



 
Главная
Банковское дело
Бухгалтерский учет, аудит
Инвестиции
Экономика
Налоги
Финансы
Финансовое право
Прочие дисциплины
Карта сайта
Правила користування