Навигация
 
Главная  - Экономика  - Книги  - Міжнародна торгівля - Дахно І.І.
Міжнародна торгівля - Дахно І.І.
<< Содержание < Предыдущая Следующая >

4.2.3. Угода про технічні бар'єри в торгівлі

Кодекс стандартів (Standards Code) було укладено у 1985 р. після Токійського раунду переговорів ГАТТ з метою недопущення перетворення стандартів на бар'єр для міжнародної торгівлі, а також організації виробництва промислових товарів відповідно до міжнародно визнаних нормативів.

Міжнародну торгівлю не можна уявити без добровільних і примусових стандартів. Угода про технічні бар'єри в торгівлі спрямована на те, щоб усунути непотрібні перешкоди у міжнародній торгівлі. Для досягнення цього потрібно, щоб стандарти були міжнародно узгодженими. Міжнародні організації вживають заходів для гармонізації стандартів на планетарному рівні (on a world-wide basis).

В угоді поняття "технічні правила" (technical regulations) вживається щодо стандартів, дотримання яких обов'язкове, а власне термін "стандарт" вживається до добровільних стандартів (voluntary standards).

Поняття поширюються на характеристики продуктів, технологію і способи їх виготовлення (що впливають на характеристики продукту), термінологію та символи, упаковку і позначення ярликами.

Згідно з угодою за країнами визнається право на запровадження обов'язкових стандартів для забезпечення якості імпортованих товарів, захисту здоров'я та безпеки людини, збереження рослинного і тваринного світу та довкілля.

Технічні правила повинні відповідати таким умовам: o застосовувати режим нації найбільшого сприяння до імпорту з усіх джерел;

o застосовувати до імпортованих товарів принцип національного режиму;

o формуватися і використовуватися способом, який не створює непотрібних перешкод для торгівлі;

o базуватися на науковій інформації.

В угоді зазначено, що країни-учасниці використовуватимуть міжнародні стандарти як основу для національних стандартів. Міжнародні стандарти не застосовуються лише тоді, коли, на думку компетентних органів, вони несправедливі або недоречні з огляду на кліматичні, географічні та технічні чинники.

Якщо країни запроваджують національні стандарти, які не базуються на міжнародних, вони повинні опублікувати про це повідомлення (to publish a notice) і повідомити секретаріат Світової організації торгівлі (to notify the WTO secretariat). Це дасть змогу країнам експорту прокоментувати проекти стандартів (draft Standards) і сприятиме врахуванню їх точок зору про товари, які вони експортують.

Угодою визначено, що виробник або експортер у певних випадках має одержувати сертифікат відповідності (certificate of positive assurance) у компетентній інституції або лабораторії країни-виробни-ка. Ставлення до іноземних заявників не повинне бути гіршим, ніж до вітчизняних.

Угода про технічні бар'єри в торгівлі заохочує країни-учасниці взаємно визнавати сертифікати відповідності, результати інспекцій і тестів, виконаних компетентними сертифікаційними органами.

Згідно з угодою не лише центральні органи влади країн, а й органи місцевої влади повинні дотримуватися передбаченого нею порядку.

Добровільні стандарти можуть зашкодити міжнародній торгівлі, якщо вони значно відрізняються у різних країнах. Угода містить "Кодекс гарної практики" (Code of Good Practice), який визначає порядок підготовки, прийняття і застосування стандартів. Такі принципи і правила нагадують технічні правила стосовно обов'язкових стандартів. Інформація про стандарти, які опрацьовуються та прийняті, має публікуватися щонайменше один раз на півроку. Після прийняття стандарту компетентні національні органи повинні надіслати Інформаційному центру Міжнародної організації стандартів / Міжнародної електротехнічної комісії (ISO/IEC Information Centre) інформацію про публікацію, а також повідомити, як і де можна одержати цю інформацію.

Кодексом передбачено, що владні структури, до відома яких належать питання стандартизації, надають щонайменше 60 днів для надіслання коментарів від зацікавлених осіб із зарубіжних країн.

Кількість обов'язкових технічних стандартів у країнах світу невпинно зростає. Споживачі вимагають, щоб товари відповідали стандартам якості та безпеки і не були шкідливими для здоров'я.

4.2.4. Угода про застосування санітарних і фітосанітарних заходів

Угодою визначено принципи і правила, які країни-члени мають застосовувати для регулювання імпорту сільськогосподарських продуктів. Згідно з угодою країни-члени повинні:

o розробляти свої стандарти у цій сфері на основі міжнародних стандартів, настанов (guide-lines) і рекомендацій;

o брати активну участь у діяльності міжнародних організацій, що опікуються цією сферою (Codex Alimentarius Commission, International Office Epizootics, International Plant Protection Convention), з метою гармонізації санітарних і фітосанітарних правил на глобальному рівні;

o надавати можливість зацікавленим особам зарубіжних країн коментувати проекти стандартів, якщо вони не базуються на міжнародних стандартах;

o сприймати такі заходи з боку країн експорту як еквівалентні, якщо вони забезпечують такий самий рівень санітарного і фітосані-тарного захисту.

Угода дає змогу використовувати стандарти на дискримінаційній основі з огляду на те, що не завжди доцільно застосовувати один і той самий стандарт до товарів рослинного та тваринного походження, що надходять з різних країн.

Цією угодою, порівняно з Угодою про технічні бар'єри в торгівлі, країнам-членам надається можливість більш гнучко реагувати на міжнародні стандарти. Країни-члени можуть застосовувати жорсткіші національні стандарти порівняно з міжнародними, якщо це науково обґрунтовано.

Для оцінки ризику для рослинного і тваринного світу та здоров'я людини у результаті імпорту сільськогосподарської продукції мають враховуватися економічні чинники. Визначаючи належний рівень захисту, необхідно намагатися досягти найменших негативних наслідків для міжнародної торгівлі.

Відповідно до угоди країни можуть вживати заходів на тимчасовій основі як запобіжний крок у тому разі, коли наукова обґрунтованість стандартів недостатня. Стандарти у галузі охорони здоров'я та санітарії повинні формулюватися і застосовуватися так, щоб не створювати необґрунтованих бар'єрів у торгівлі (unreasonable barriers to trade).

Зазначеною угодою, як і Угодою про технічні бар'єри в торгівлі, передбачається, що країни-члени створять "довідкові точки" (enquiry points), де можна буде отримати інформацію про прийняті та очікувані обов'язкові і добровільні стандарти; процедури оцінки відповідності; санітарні та фітосанітарні правила.

Також у цих установах можна буде отримати інформацію про контрольно-інспекційні процедури, карантин, схвалення харчових добавок, процедури оцінки ризику тощо.

4.2.5. Угода про процедури імпортного ліцензування

Угода була укладена у 1988 р. після Токійського раунду переговорів ГАТТ з метою запобігти перетворенню ліцензування імпорту на бар'єр для міжнародної торгівлі.

Згідно з ГАТТ формальності та процедури щодо експорту та імпорту повинні бути мінімальними, оскільки багато країн світу дотримуються політики ліцензування (переважно часткового) імпорту. Ліцензування слугує важелем для управління кількісними обмеженнями (quantitative restrictions) - квотами. Імпортні ліцензії можуть використовуватися для моніторингу статистики міжнародної торгівлі та цін відповідних товарів.

Угодою про процедури імпортного ліцензування регламентовано правила запровадження національних процедур з видачі імпортних ліцензій. Ліцензії поділяються на автоматичні та неавтоматичні. Перші з них видаються відповідними державами безвідмовно. Ліцензії другого типу держави імпорту видають на свій розсуд.

Згідно з угодою ліцензійні процедури повинні відповідати таким вимогам:

o не бути обтяжливішими, ніж це необхідно для досягнення мети їх запровадження;

o бути прозорими і передбачуваними;

o захищати інтереси імпортерів та іноземних постачальників від зловживань і непотрібних зволікань.

Відповідно до угоди країни повинні забезпечувати публікацію інформації про імпортні процедури, щоб усі зацікавлені особи та уряди могли одержати відповіді на такі питання:

o які особи, фірми та установи можуть звертатися за одержанням ліцензій;

o які органи управління видають ліцензії;

o які продукти підлягають ліцензуванню.

Угодою визначено, що процедури та форми заявок на одержання ліцензій мають бути якомога простішими. Не можна відмовляти у видачі ліцензії, якщо заявка містить незначні помилки, які не спотворють її основний зміст. Покарання за такі помилки, якщо вони не є результатом шахрайства (fraud) або великої недбалості (gross negligence), не повинно бути суворішим, ніж це потрібно для виконання функцій застереження. Імпорт ліцензованих товарів не можна заборонити через незначні відхилення у вартості, кількості або вазі порівняно з інформацією, зазначеною у ліцензії, якщо це відповідає практиці торгівлі та зумовлено втратами у кількості та вазі під час навантаження і транспортування.

Автоматичні ліцензії мають видаватися негайно, у будь-якому разі не пізніше 10 днів після звернення за їх одержанням.

Неавтоматичні ліцензії використовуються для обмеження імпорту. Згідно з угодою уряди повинні публікувати інформацію про загальний обсяг квоти (overall amount of the quota), її кількість, вартість і часові межі. Якщо квота розподіляється між країнами-постачаль-ницями, то їх потрібно про це завчасно повідомити. Неавтоматичні ліцензії видаються за принципом "хто рано встає, у того є", тому угодою встановлено, що така видача має відбутися не пізніше як протягом 30 днів після одержання заявки (receipt of publication). Якщо ж заявки розглядаються одночасно, то видача ліцензій має відбутися упродовж 60 днів після дати закінчення прийняття таких заявок.

Передусім ліцензії видаються тим імпортерам, які вже найкраще зарекомендували себе у діяльності з одержаними ліцензіями. Відповідно до угоди ліцензіати, які в минулому не скористалися одержаними ліцензіями з поважних причин, не можуть бути за це суворо покарані відмовою у видачі нових ліцензій або зменшенням наданої квоти.

В угоді приділено увагу новим імпортерам, особливо з країн, що розвиваються, яких не слід забувати при розподілі імпортних ліцензій.



 
Главная
Банковское дело
Бухгалтерский учет, аудит
Инвестиции
Экономика
Налоги
Финансы
Финансовое право
Прочие дисциплины
Карта сайта
Правила користування