Навигация
 
Главная  - Экономика  - Книги  - Міжнародна торгівля - Дахно І.І.
Міжнародна торгівля - Дахно І.І.
<< Содержание < Предыдущая Следующая >

4.2.12. Генеральна угода з торгівлі послугами

З 1947 р. міжнародна торгівля товарами регулювалася положеннями ГАТТ, тоді як багатостороннє міжнародно-правове регулювання торгівлі послугами було відсутнє до VIII (Уругвайського) раунду переговорів ГАТТ. У рамках раунду було укладено Генеральну угоду з торгівлі послугами, мета якої співзвучна з метою ГАТТ. Положення ГАТТ застосовуються у ГАТС з урахуванням специфічних особливостей послуг.

В основному тексті ГАТС зафіксовано концепції, принципи та правила, що загалом стосуються торгівлі послугами. У додатках до угоди сформульовані принципи і правила, що стосуються певних видів послуг.

Генеральна угода з торгівлі послугами поширюється на послуги, що надаються на комерційних засадах як компаніями приватного сектору економіки, так і фірмами, що перебувають у власності урядів або контролюються ними. ГАТС не поширюється на послуги стосовно регулювання руху повітряних суден і пов'язаних з цим прав. Послуги, які надаються урядовим агентствам, виведено з-під дії угоди, до них застосовуються положення Угоди про державні замовлення.

Загальні зобов'язання ГАТС стосуються:

o застосування до міжнародної торгівлі послугами режиму нації найбільшого сприяння;

o прозорості регулювання (transparency of regulations);

o взаємного визначення кваліфікаційних вимог до надавачів послуг;

o правил щодо врегулювання монополій, виключних надавачів послуг (exclusive service suppliers) та іншої підприємницької діяльності, що обмежує конкуренцію;

o заходів лібералізації торгівлі, зокрема таких, які передбачають зростання ролі країн, що розвиваються.

Угодою був встановлений 10-річний перехідний період для усунення всіх винятків із застосування режиму нації найбільшого сприяння, що мали місце серед шести десятків країн. Наприклад, країни Північної Європи надавали пільги північноєвропейським фірмам, що співпрацювали у сфері технологій для захисту довкілля. Країни Європейського Союзу були пов'язані преференційними угодами з низкою інших країн світу.

Зазначеною угодою передбачається заснування у кожній країні-учасниці щонайменше однієї "довідкової точки", де інші країни зможуть одержати потрібну їм інформацію про законодавство щодо міжнародної торгівлі послугами. Інформація у таких точках надається у разі звернення за нею через відповідні національні уряди. Очевидно, такий порядок спрямований на зменшення потоку запитів до іноземних держав, оскільки багато запитувачів можуть відшукати інформацію в національних урядів.

Постачальникам послуг з країн, що розвиваються, інформація надається безпосередньо у так званих контактних точках (contact points).

Право на надання послуг виникає на підставі сертифікатів, ліцензій та інших документів. ГАТС заохочує країни-учасниці укладати двосторонні та багатосторонні угоди щодо взаємного визнання (mutnal recognition) кваліфікацій, необхідних для отримання документів, що підтверджують право на надання послуг. Такі системи взаємного визнання слід тримати відкритими для приєднання до них (accession) інших країн-учасниць, якщо вони доведуть, що їх національні стандарти і вимоги відповідають міжнародним.

Угодою передбачено заходи, що запобігають зловживанню монопольним становищем ексклюзивними надавачами послуг. Якщо у певній країні склалася ситуація, за якої конкуренція у наданні послуг обмежується, то інші країни мають право проконсультуватися з нею з метою усунення відповідних обмежень.

Захист національного надавача послуг відбувається не за допомогою заходів, що вживаються на кордоні, а в результаті законодавчого регулювання зарубіжних прямих інвестицій.

Згідно з Генеральною угодою з торгівлі послугами зобов'язання країн-учасниць щодо лібералізації доступу до ринків послуг має виконуватись за допомогою внесення змін до національного законодавства, спрямованих на широке застосування принципу національного режиму до іноземних надавачів послуг і сервісних продуктів (service prodacts). Мають усуватися такі обмеження:

o щодо індивідуальних і загальних інвестицій іноземців у сфері послуг;

o заснування іноземцями закладів, що надають послуги;

o кількості видів послуг та їх загального обсягу;

o кількості конкурентів у конкретному секторі послуг;

o організаційних форм підприємницької діяльності;

o загальної чисельності надавачів послуг на ринку.

Принцип національного режиму повинен надаватися країнами у результаті переговорів з іншими країнами-партнерами, при цьому мають визначатися сектори, підсектори, умови (conditions) і кваліфікаційні вимоги (qualifications) для застосування зазначеного принципу.

Відповідно до угоди насамперед слід лібералізувати доступ до ринків послуг надавачам з країн, що розвиваються. Цим країнам дозволяється жорсткіше застосовувати протекціонізм національної індустрії послуг, зокрема, допускати іноземних конкурентів у меншу кількість секторів, лібералізувати менше типів угод, а також вимагати від іноземних інвесторів утворювати спільні підприємства з національними надавачами послуг і надавати національним компаніям доступ до інформації іноземних компаній та їх каналів збуту.

Згідно з вимогами ГАТС національне законодавство щодо міжнародної торгівлі послугами повинно використовуватися обґрунтовано й об'єктивно, право на виконання послуг має надаватися іноземцям без бюрократичних зволікань, також не можна застосовувати обмеження щодо міжнародних трансферів і платежів (international transfers and payments), якщо країна не має серйозних проблем з платіжним балансом.

Угодою передбачено, що країни-члени проводитимуть подальші переговори з питань субсидування послуг і вжиття охоронних заходів до міжнародної торгівлі послугами.

У ГАТС містяться положення, що регулюють винятки із загальних правил цієї угоди (у зв'язку з економічною інтеграцією, платіжним балансом, інтеграцією ринку праці, етикою, охороною здоров'я людини, охороною навколишнього середовища, безпекою держав).

Обмеження у наданні доступу до ринку або у дотриманні принципу національного режиму поділяються на горизонтальні, тобто такі, що стосуються всього комплексу послуг (entire range of services), і специфічні, які охоплюють відповідний сектор або вид послуг.

Практично всі обмеження так званих горизонтальних зобов'язань (horizontal commitments) стосуються послуг, для надання яких необхідна комерційна присутність у країні-імпортері, а також пересування фізичних осіб. Економічно розвинені країни мають небагато горизонтальних обмежень щодо комерційної присутності (commercial presence) іноземних постачальників послуг. Горизонтальні зобов'язання у зв'язку з рухом фізичних осіб стосуються переважно внутрішніх пересувань у компаніях "ключового персоналу" (essential personnel) - менеджерів і технічних працівників, а також нетривалих візитів ділових відвідувачів (business visitors).

Країни, що розвиваються, виступають за те, щоб незалежні професіонали могли працювати за кордоном без утворення ними компанії або іншої форми комерційної присутності. Не всі економічно розвинені країни погоджуються з такою точкою зору.

Країни, що розвиваються, передбачають у своїх горизонтальних зобов'язаннях такі обмеження щодо комерційної присутності:

o присутність дозволяється лише у формі спільного підприємства (joint venture);

o іноземному постачальнику не дозволяється мати контрольний пакет акцій (majority share) спільного підприємства;

o певна кількість членів правління повинна бути громадянами даної країни;

o іноземний постачальник має використовувати передову технологію та управлінський досвід (advanced technology and managerial experience);

o іноземний постачальник повинен навчати місцевих працівників (local employees);

o іноземний постачальник має співпрацювати з місцевими субпідрядниками (local subcontractors);

o іноземний постачальник має чітко і швидко звітувати (to furnish accurate and prompt reports) про свою діяльність.

Поряд з горизонтальними зобов'язаннями існують ще й секторні (sectoral commitments). Економічно розвинені країни зарезервували за собою право на встановлення обмежень у всіх секторах. Країни, що розвиваються, виявили більшу гнучкість і охопили обмежену кількість секторів (limited number of sectors).

Зобов'язання і обмеження щодо комерційної присутності стосуються таких секторів:

o будівельні та пов'язані з ними інжинірингові послуги;

o соціальні, з охорони здоров'я та пов'язані з ними послуги;

o управлінсько-консультаційні послуги;

o фінансові послуги.

Отже, взяті країнами зобов'язання слід розглядати як перший крок у напрямі лібералізації міжнародної торгівлі послугами. Розвиток ефективної індустрії послуг є пріоритетним для багатьох країн. Третинний сектор відставав у своєму розвитку від вторинного сектору економіки країн, що розвиваються. Ці країни надалі можуть скористатися вигодами від співпраці з іноземними постачальниками послуг. Брак інформації про комерційні й технічні аспекти послуг, яку бажають одержувати країни, що розвиваються, певною мірою усуватиметься завдяки створенню розвиненими країнами "контактних точок". Інформацією про національне законодавство у сфері послуг і практику його застосування можуть скористатися всі країни-учасниці. Фізичні особи мають нині більші можливості для надання послуг, не створюючи для цього форми комерційної присутності у країні-імпортері. Слід все ж таки враховувати, що шанси фахівців щодо надання послуг за кордоном зростуть, якщо вони у себе на батьківщині діють у складі юридичної особи (juridical personality).

Лібералізаційні заходи сприяють зростанню торгівлі послугами між країнами, що розвиваються. Спільні підприємства, утворені юридичними та/або фізичними особами цих країн, можуть успішно конкурувати з фірмами економічно розвинених країн, особливо у наданні послуг країнам, що розвиваються.

Генеральна угода з торгівлі послугами має такі додатки:

o Додаток про рух фізичних осіб, які надають послуги відповідно до угоди (Annex on Movement of Natural Persons Supplying Services Under the Agreement). Передбачає, що послуги надаються відповідно до специфічних зобов'язань (specific commitments), узятих країна-ми-імпортерами.

o Додаток про фінансові послуги (Annex on Financial Services). Стосується страхових і перестрахувальних, банківських та інших фінансових послуг, зокрема, дає змогу країнам вживати заходів, спрямованих на захист інтересів інвесторів, депозитаріїв, власників полісів;

o Додаток про телекомунікації (Annex on Telecommunications). Передбачає, що до всіх іноземних постачальників послуг застосовуються режим нації найбільшого сприяння і принцип національного режиму, що включає доступ до мережі громадських телекому-нікацій і послуг. Згідно з угодою не вимагається застосування зазначених принципів до кабельного або іншого поширення радіо- і телепрограм (cable or broadcast distribution of radio and television programming). Країнам, що розвиваються, дозволяється запроваджувати розумні умови (reasonable conditions) для зміцнення національної телекомунікаційної інфраструктури і посилення участі у міжнародній торгівлі телекомунікаційними послугами;

o Додаток про переговори про базові телекомунікації (Annex on Negotiations on Basic Telecommunications). Стосується переговорів про лібералізацію міжнародних комунікаційних послуг, що надаються на великі відстані;

o Додаток про переговори про морські транспортні послуги (Annex on Negotiations on Maritime Transport Services). Поширюється на морські перевезення, допоміжні служби, доступ до портових потужностей і їх використання. Правила ГАТС щодо цього сектору не застосовувалися до набрання чинності додатку за результатами переговорів.



 
Главная
Банковское дело
Бухгалтерский учет, аудит
Инвестиции
Экономика
Налоги
Финансы
Финансовое право
Прочие дисциплины
Карта сайта
Правила користування