Навигация
 
Главная  - Инвестиции  - Книги  - Інвестування - Щукін Б. М.
Інвестування - Щукін Б. М.
<< Содержание < Предыдущая

3. Iнвестиційна діяльність

Інвестиційна діяльність - це процес організації інвестування в реально існуючих у країні умовах господарювання. Термін "інвестування" має більш теоретичне значення, визначаючи модель поведінки інвестора щодо нарощування свого капіталу.

Інвестиційна діяльність представляє інвестиційний процес в реальних умовах, з акцентом на організаційні засади його реалізації та управління цим процесом. Як правило, інвестиційна діяльність розглядається стосовно конкретного інвестиційного проекту та підприємства (юридичної особи), що здійснює інвестиційний процес (рис. 3.1).

Під "інвестиціями" відповідно до Закону України "Про інвестиційну діяльність" розуміють кошти, які інвестуються. Це "всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (дохід) або досягається соціальний ефект":

o кошти;

o паї, банківські депозити, боргові зобов'язання, інші цінні папери;

o нерухомість;

o устаткування, транспортні засоби, товарно-матеріальні цінності;

o майнові права (щодо матеріальних, нематеріальних і фінансових активів) або права користування;

o інформація у будь-якій формі (документованій, електронній);

o знання, навички, досвід і вміння людей, їх ноу-хау. Інвестиційна діяльність за ознакою типу інвестора розподіляється на:

o інвестування недержавними юридичними особами;

o інвестування фізичними особами;

o державне інвестування, яке здійснюється органами влади всіх рівнів за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів або позик, займів;

o інвестування державними підприємствами та установами за рахунок власних і позичених коштів;

o іноземне інвестування, яке здійснюється іноземними фізичними та юридичними особами.

Суб'єктами інвестиційної діяльності є всі юридичні, фізичні особи, державні та недержавні установи, органи влади України та інших країн, які беруть участь у реалізації інвестиційного проекту.

Місце інвестиційної діяльності

Рис. 3.1. Місце інвестиційної діяльності

Головним суб'єктом інвестиційної діяльності є інвестор, який вкладає власні, позичені або залучені кошти в об'єкти інвестування, приймає рішення щодо форм і способів їх використання, несе повну майнову та фінансову відповідальність за результати використання інвестованих коштів.

Учасниками інвестиційної діяльності є фізичні та юридичні особи України та інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій на основі відповідних договірних умов з інвестором і між собою. Вони можуть бути постачальниками обладнання, сировини й матеріалів, споживачами продукції проекту, позичальниками, посередниками тощо.

Об'єктом інвестиційної діяльності можуть бути фінансові, матеріальні та нематеріальні активи, у які трансформується інвестований капітал і які забезпечують зростання його вартості.

Окрема форма інвестування - інноваційна діяльність, яка передбачає проведення і впровадження науково-технічних розробок в ході реалізації інвестиційного проекту або використання в проекті досягнутих результатів наукових і проектно-конструкторських досліджень, тобто:

o наукові дослідження;

o проектно-конструкторські розробки;

o випуск принципово нових видів техніки і технології;

o випуск принципово нових видів продукції;

o використання нових технологій.

Інвестиційний ринок має свою інфраструктуру, яка забезпечує послуги учасникам ринку, продавцям і покупцям інвестиційних інструментів. Інвестиційний комплекс - це сукупність підприємств, організацій, установ, які своєю діяльністю забезпечують інтереси учасників інвестиційної діяльності. До інвестиційного комплексу входять:

o регулювальні органи державного управління;

o проектні установи (інститути, дослідницькі центри, проектні, конструкторські бюро);

o банківська система;

o фінансові посередники (інвестиційні банки, компанії, фонди);

o виробничі галузі інвестиційного спрямування: будіндустрія, машинобудування;

o біржі та спеціальні торговельні системи, організації, що забезпечують інфраструктуру фондового ринку.

У інвестиційній діяльності можна виокремити три достатньо різні за характером періоди.

1. Підготовка до інвестування (розробка стратегії, оцінка ринків, вибір проектів, проектні роботи, організація фінансування, стадії погодження, планування та матеріально-технічне забезпечення початку робіт).

2. Реалізація інвестиційного проекту (трансформація капіталу в активи проекту, оформлення прав власності інвестора, підготовка об'єкта до експлуатації, набір і підготовка персоналу, організація управління проектом).

3. Експлуатація активів проекту, отримання поточного прибутку, забезпечення окупності інвестицій, подальша робота об'єкта.

Період часу, за який загальний накопичений поточний прибуток починає перевищувати обсяг інвестицій, є періодом окупності проекту.

У разі фінансового інвестування наведені вище етапи мають інший зміст, але ту саму логіку дій інвестора.

1. Підготовка до інвестування (розробка стратегії, аналіз фінансового ринку, вибір інструментів для інвестування).

2. Безпосереднє інвестування - формування інвестиційного портфеля - управління портфелем (проведення переговорів, підготовка договору на придбання цінних паперів, переоформлення прав власності на цінні папери).

3. Отримання прибутку (отримання поточних прибутків від цінних паперів, зростання вартості портфеля, продаж цінних паперів, прийняття рішень щодо управління структурою портфеля).

При фінансовому інвестуванні про період окупності можна говорити тоді, коли інвестор отримує регулярні поточні доходи від цінних паперів. Якщо інвестор отримує дохід перепродажем цінних паперів, окупність відбувається одночасно з отриманням чистого приросту капіталу на різниці цін придбання і продажу цінних паперів.

Процес управління інвестиційною діяльністю (планування, організація, прийняття рішень, забезпечення ресурсами, їх раціональне використання, доведення проекту до кінцевих результатів) визначається терміном інвестиційного менеджменту.

У макроекономічному аспекті інвестиційна діяльність є процесом закладання майбутнього економіки країни. Чим більші обсяги інвестицій у поточному році, тим більший може бути обсяг валового внутрішнього продукту країни в майбутньому періоді.

Державне регулювання умов інвестиційної діяльності є комплексом сфер впливу на поведінку інвесторів за рахунок:

o податкової системи;

o амортизаційної політики, у тому числі методів прискорення амортизації основних фондів;

o державних норм (наприклад, екологічних) і стандартів;

o антимонопольного законодавства;

o визначення умов користування землею, водою та іншими природними ресурсами;

o забезпечення макроекономічної стабільності;

o стабільності та розвитку фінансово-кредитної системи, сприятливих умов для користування позиковими коштами;

o розвитку інфраструктури фондового ринку.

Макроекономічні умови для інвестиційної діяльності створюються відповідною державною політикою, яку реалізують органи центральної виконавчої влади та Національний банк. Для України це передусім Міністерство економіки, Міністерство фінансів, Мінпраці, галузеві міністерства та комітети, Державна податкова адміністрація, Антимонопольний комітет. Держава може брати участь в інвестиційному процесі як безпосередньо, вкладаючи свої бюджетні кошти (централізовані бюджетні інвестиції), розвиваючи підприємства державного сектора економіки, так і опосередковано:

1) впливаючи на інвестиційне середовище (створюючи макроеко-номічний інвестиційний клімат, розвиваючи грошово-кредитну сферу, стимулюючи бюджетними витратами сукупний попит, розвиваючи і регулюючи банківську діяльність, діяльність інвестиційних посередників, фінансуючи і стимулюючи академічну науку, діяльність дослідницьких науково-технічних і проектних організацій) (рис. 3.2.);

2) регламентуючи умови фінансової та господарської діяльності підприємств (податки, норми амортизації, охорона праці, екологічні нормативи, стандартизація продукції).

Серед першої групи чинників впливу особливе значення мають бюджетна та грошово-кредитна політика держави.

За допомогою податково-бюджетних важелів встановлюють пропорції перерозподілу валового внутрішнього продукту країни через бюджет, а на рівні підприємства пропорції розподілу прибутку підприємства між підприємством і державою. Державні витрати забезпечують функціонування держави, державного сектора, охорону

Макроекономічні чинники інвестиційної активності

Мал. 3.2. Макроекономічні чинники інвестиційної активності

громадського порядку та оборону державного кордону, розвиток науки й освіти, медицини тощо. Підприємства створюють ВВП, мають повертати зі свого прибутку достатньо ресурсів для подальшого розвитку і зростання добробуту своїх працівників.

Крім того, розумність податково-бюджетної системи - міра розумності визначається тезою "держава має жити за рахунок і в межах зібраних податків" - є першим індикатором фінансової стабільності в країні. Якщо бюджет є бездефіцитним або короткостроково дефіцитним у межах розумного (1-2 % ВВП), то інвестори можуть сподіватися на подальшу фінансову стабільність. Якщо ні, то це сигнал економіці щодо майбутньої нестабільності: інфляція, девальвація, збільшення урядових боргів, зростання потреби в коштах для обслуговування боргів, зменшення соціальних програм, зниження сукупного попиту, тінізація фінансових потоків і т. ін. У передбаченні цих негативних процесів інвестиційна діяльність гальмується і завмирає до кращих часів.

Іноді за рахунок зростання урядових боргів держава збільшує витрати бюджету, стимулюючи тим самим сукупний попит і створюючи умови для економічного зростання, але це короткостроковий захід. Потрібно виходити з того, що прогнозований в результаті такого стимулювання розвиток економіки (передусім це стосується зростання ВВП) створює умови для збільшення доходів бюджету. І це зростання буде достатнім для того, щоб потім розрахуватися з державними боргами, за рахунок яких було простимульовано економіку.

Водночас надмірний і довготривалий дефіцит державного бюджету є ознакою майбутньої дестабілізації й гальмування інвестиційної активності в економіці.

Інвестиційна діяльність базується на наявних вільних фінансових ресурсах у потенційних інвесторів. Обсяги інвестування будуть більшими, якщо у потенційних інвесторів зростають вільні кошти. Цьому може сприяти (або протидіяти) державна грошово-кредитна політика. Це здійснюється через вплив на інвестиційні умови, банківську систему та регулювання грошового обігу. Саме банки є першими інституці-ональними інвесторами економіки. Вони за своїми функціональними можливостями забезпечують нарощування коштів в економічній системі (гроші роблять гроші) - а це є завдання інвестиційної діяльності.

Національний банк країни має у своєму розпорядженні три типи інструментів грошово-кредитного регулювання:

o операції купівлі-продажу урядових цінних паперів;

o норми страхового резервування банківських активів;

o ставка рефінансування Національного банку.

Державні цінні папери випускаються і продаються на первинному ринку для забезпечення бюджетного дефіциту та обслуговування урядових боргових зобов'язань. Але на вторинному ринку уряд може їх купувати й продавати також для впливу на кількість вільних коштів у інвесторів. Встановлюючи більш або менш вигідні умови дохідності за своїми цінними паперами (змінюючи їх цінову пропозицію), держава стимулює їх викуп або продаж юридичним та фізичним особам і в такий спосіб зв'язує, зменшує кількість вільних грошей чи, навпаки, вивільнює додаткові кошти для фінансового ринку та інвестування.

Відповідно до встановлених Центральним банком норм страхових резервів комерційні банки частину своїх коштів мають тримати в резервах. Зарезервовані кошти не беруть участі в інвестиційній діяльності банку. Змінюючи норму резерву, Центральний банк впливає на інвестиційну активність і спроможність банку.

За офіційно встановленою обліковою ставкою Центральний банк кредитує комерційні банки. Чим більшою є ця ставка, тим менше кредитних ресурсів придбають у Центрального банку комерційні банки (невигідно). І навпаки.

Циклічність залишається поки що основним недоліком ринкової економіки. Періоди економічного зростання переходять у спади виробництва та споживання. У цей період зростає рівень безробіття, знижується життєвий рівень і ділова активність. Протидія циклічності, забезпечення рівномірного розвитку є завданням "урядової" політики. У періоди підйому при надмірному інвестиційному "розігріві" економіки, передчуваючи близький економічний спад активності, вдаються до заходів ринкового гальмування інвестиційних намірів підприємств, тобто штучними діями обмежують обіг вільних коштів підприємств: збільшують норми страхових резервів, продають державні цінні папери, підвищують облікову ставку НБУ. Ці дії мають назву політики "дорогих грошей". Навпаки, уряд, воліючи активізувати інвестиційну діяльність, збільшує кількість вільних коштів в економіці: зменшуються норми страхових резервів (частина їх вивільняється для інвестицій), викуповуються державні цінні папери у приватних інвесторів, зменшується ціна (відсотки) кредитних ресурсів Національного банку. Це політика "дешевих грошей".

Створення ефективного середовища для інвестиційної діяльності в країні є способом державної участі у стимулюванні й захисті інтересів інвесторів, як комплекс організаційних, технічних і правових заходів, спрямованих на створення умов, що сприяють ефективній діяльності, захисту прав та інтересів інвесторів.

Інвестиційна діяльність реалізується у відповідному середовищі, що має багатоаспектну характеристику. Вона має бути врахована при плануванні й прийнятті рішення інвестором як параметр узгодженості із зовнішніми умовами.

Важливою частиною зовнішніх умов реалізації інвестицій є прогноз параметрів макроекономічного стану економіки на глибину (за часом) його реалізації:

o очікуваний рівень фінансової стабільності;

o стан валютного ринку, достатність міжнародних резервів Національного банку для підтримки стабільності національної валюти ринковими засобами;

o стан платіжного балансу країни;

o збалансованість державної бюджетної політики, стан і графік виплат за державними борговими зобов'язаннями;

o параметри монетарної політики, схеми проведення грошової емісії і їх вплив на економіку;

o податкова система (рівні ставок оподатковування, простота й організація бухгалтерського обліку, прогнозованість змін у системі оподатковування);

o стан банківської системи, її надійність і здатність до кредитування інвестиційних проектів;

o стан фінансового ринку й ціна кредитних ресурсів;

o середньоринкова прибутковість та ризикованість фінансових інструментів;

o загальна збалансованість пропорцій бюджетної системи, монетарної політики, пов'язаної з платіжним балансом країни;

o наявність і темпи економічного розвитку в країні;

o темпи й рівень споживання, пропорції, що склалися між споживанням і нагромадженням, їх прогнозована динаміка;

o прогнози ділової активності на наступний період. Інвестиційна діяльність завжди орієнтована на перспективу.

Отже, побудова реалістичних інвестиційних планів неможлива без прогнозу того середовища, у якому розвиватиметься проект. Такий прогноз може будуватися за вищенаведеним переліком основних характеристик макроекономічного середовища проекту.

Кожний із зазначених вище аспектів зовнішніх умов може змінювати майбутнє економіки в країні, впливати на інвестиційну діяльність і відповідно її формувати.

При розробці чи оцінці проекту важливий прогноз відносної фінансової стійкості економіки та її основних характеристик: зміна внутрішніх цін (рівень інфляції) і прогноз зміни валютного курсу національної грошової одиниці (рівень девальвації).

Прогнозоване економічне зростання у країні на період реалізації проекту формує економічний фон, на якому реалізовуватиметься проект. Загальна для економіки тенденція зростання дає потенційну впевненість, що проект розвиватиметься в умовах зростання попиту, у тому числі і на продукцію проекту. Деякі помилки проекту можуть бути із запасом компенсовані зростаючим попитом. Прогнозований загальноекономічний спад означає, що для проекту умови погіршуються, а це підвищує загальноекономічний ризик проекту.

Збалансована державна бюджетна й грошово-кредитна політика створює атмосферу сприятливого зовнішнього середовища для проекту. І навпаки.

До зовнішніх умов інвестиційної діяльності, крім макроекономіч-них, варто також зарахувати галузеві й регіональні умови, існуючу інженерну, транспортну інфраструктуру для реалізації інвестицій, наявність необхідних трудових і природних ресурсів, екологічних умов тощо. Також важливо мати суміжні підприємства чи виробництва, що можуть бути використані в інвестиційній діяльності як постачальники продукції чи послуг, споживачі, посередники, консультанти і т. ін.

У процесі планування інвестиційної діяльності зовнішні умови безпосередньо присутні при:

o оцінці рівня ризику і врахуванні його в критерії прибутковості проекту;

o урахуванні можливих змін цін при формуванні грошових потоків за проектом;

o виборі відповідної норми приведення грошових потоків за проектом;

o виборі кількісного рівня критеріїв для оцінки прибутковості за проектом;

o урахуванні рівня ціни за використання позик;

o урахуванні альтернативних варіантів використання капіталу.

Можна вважати, що в цих аспектах інвестиційна діяльність безпосередньо стикається із зовнішнім середовищем і має відповідний зворотний вплив. Вона має бути узгоджена за своїми параметрами із зовнішнім середовищем.

Інвестування здійснюється з урахуванням організаційних, адміністративних, юридичних аспектів реалізації проекту, а також його відповідності зовнішньому середовищу (загальнодержавному, галузевому і регіональному рівню економіки й умовам для підприємництва).

Інвестиційний процес у практичній площині реалізується і виявляється як сукупність фінансових потоків (припливів і відпливів коштів). Усі платежі, доходи та витрати підприємства оформлюються відповідними договорами (або контрактами) між юридичними особами. Комплекс договорів, укладених між підприємствами з метою здійснення інвестиційних планів інвестора, складає договірне супроводження інвестування. Якість і детальність розробки договорів між інвестуючим підприємством і учасниками проекту є важливою складовою інвестиційного процесу. Особливе значення має відображення в договорах прав і обов'язків сторін у випадку нестандартних ситуацій. В основі опрацювання цих аспектів договорів лежить мистецтво якісного договірного супроводження інвестування.

У ширшому розумінні юридичне забезпечення інвестиційної діяльності передбачає врахування:

o існуючої в країні законодавчої та нормативної бази щодо державного регулювання тієї сфери діяльності, на яку орієнтований проект (у тому числі стосовно навколишнього середовища, заробітної плати, охорони праці, цін, зовнішньоекономічної діяльності, обміну валюти), і того, як узгоджений проект з цією базою;

o комплексу юридичних документів, що визначають проект (установчі документи, авторські права, свідоцтва про право власності на майно, інтелектуальну власність, підтвердження фінансових внесків у проект його учасників тощо);

o укладених чи підготовлених проектів договорів, що визначають економічні та майнові відносини між учасниками проекту, між інвестором й базовим підприємством, страхові договори;

o юридичних документів, які визначають права власності інвестора й учасників проекту на активи проекту, його майбутні матеріальні й фінансові результати.

Обсяги інвестицій формуються залежно від приватних інтересів власників вільних або відносно вільних коштів. Приватні капітальні вкладення зростатимуть, якщо інвестори пересвідчаться в достатньому рівні їх прибутковості й надійній прогнозованості. Ці два чинники формують так звані сприятливі для інвестиційної діяльності умови.

Поки що інвестиційних можливостей економіки недостатньо, хоча поступово змінюється позитивна тенденція до зростання внутрішніх інвестицій, що склалася з другої половини 1999 р. Підприємствами та організаціями-забудовниками різних форм власності за рахунок всіх джерел фінансування у 2000 р. освоєно 19,5 млрд грн капітальних вкладень та введено в дію основних фондів на 17, 2 млрд грн. У 2001 р. обсяги інвестицій в основний капітал досягли 32, 6 млрд грн (ВВП склав 208 млрд грн), у 2002 р. - 37 млрд грн (ВВП - 221 млрд грн).

У найближчі 2-3 роки прогнозують зростання інвестицій за рахунок всіх джерел фінансування темпами, які випереджатимуть темпи ВВП на 3-5 відсотків. Близько 65 % з них становитимуть власні кошти підприємств, 9 % - кошти державного і місцевих бюджетів, до 5 % - позики.

Прямі іноземні інвестиції у 2003 р. становили 1186 млн дол. Надалі прогнозують іх зростання приблизно до 1,4-1,5 млрд дол. на рік.

З метою розширення банківського кредитування інвестицій у реальний сектор економіки НБУ знизив облікову ставку до 7 % річних і зменшив нормативи обов'язкового банківського резерву залежно від виду та строку депозиту (середня норма обов'язкових резервів з 13 % на початок року зменшилася до 10 %). Як наслідок, середня процентна ставка за кредитами банків знизилася до 19 % у 2003 р. Відставання реакції банківської системи є, як і раніше, значним. Але якщо ці темпи у 5-7 відсоткових пунктів на рік збережуться, то вартість кредитів у 15 %, про яку виробничники давно говорять, може бути реальністю вже у 2004-2005 рр.

Важливою для інвестицій є ситуація із кредитами для реального сектора. Обсяг кредитів в економіку в січні-червні 2003 р. зріс на 17, 5 % (з них у національній валюті - на 19,4 %) і на 01. 07. 2003 р. становив 32,7 млрд грн. Середньо- та довгострокове кредитування економіки (саме ці кредити потрібні виробничим підприємствам) зростало швидшими темпами (23, 4 %), ніж короткострокове (15, 9 %). Частка довгострокових кредитів хоч і зросла, але є низькою - 21 %, у 2001 р. вона становила 17 %.Зростає довіра дрібних інвесторів до банків: депозити фізичних осіб у банках в національній валюті за 6 місяців 2002 р. збільшилася на 22,8 % і становили 13,6 млрд грн, причому це збільшення випереджало зростання доходів населення.

У 2002 р. банківська система України як головне джерело позик для інвесторів налічувала 185 зареєстрованих банків. Серед них два державних, 23 - за участю іноземного капіталу. Статутний капітал банків хоч і зростав на 8-12 % на рік, залишався недостатнім для повноцінного кредитування інвестиційного розвитку економіки; загальні активи банків зростали швидше і становили у 2002 р. 53 млрд грн. Тридцять два банки перебували у стадії ліквідації.

Банківська система за обсягами ресурсів, що впливають на економіку, поступається власним ресурсам підприємств. Прибуток прибуткових підприємств у 2001 р. становив близько 40 млрд грн (збитки збиткових підприємств - 21 млрд грн). Обсяги кредитування реального сектора економіки не перевищували 14 % ВВП.

Ураховуючи важливість грошово-кредитної сфери для стимулювання інвестицій, до основних проблем поточного стану, які можна розуміти і як вузли відповідної політики, доцільно зарахувати:

o перехід до гнучкої грошової політики. Поки що вплив Національного банку на зростання економіки був, перш за все, зосередженим на підтримці фінансової стабільності. Методи стимулювання економіки монетарними важелями використовувалися не повністю;

o недостатня розвиненість банківської системи за рівнем як статутного капіталу, так і загальних активів;

o внутрішні недоліки банківської системи, високі операційні витрати, низький рівень менеджменту, недоліки у формуванні кредитного портфеля;

o недостатній, хоч і зростаючий рівень довіри фізичних та юридичних осіб до банківської системи, що призводить до нагромадження завеликої частки готівки в грошовій масі, до виникнення тіньових грошових потоків, не сприяє розвиткові банківської системи, мобілізації через банки фінансових ресурсів домашніх господарств для інвестиційної діяльності;

o низька капіталізація, інвестиційна непривабливість фондового ринку, зокрема, фіскальний характер ринку державних цінних паперів, що унеможливлює його використання як повноцінного інструмента грошово-кредитної політики і одного з регуляторів грошового ринку України;

o рівень монетизації економіки має підвищуватися через використання форм первинної емісії, які стимулюють економіку;

o підтримання взаємопов'язаних, урівноважених і сприятливих для розвитку економіки рівня інфляції та змін валютного курсу; збільшення міжнародних валютних резервів Національного банку до рівня рекомендованого нормативу;

o урахування інтересів українських експортерів при формуванні валютної політики, підтримка монетарними важелями позитивного сальдо платіжного балансу. Саа ме завдяки позитивному сальдо платіжного балансу, досягнутому немонетарними заходами, НБУ виявився здатний виконувати активну роль на валютному ринку та вдалося проводити впевнену валютну політику;

o невирішеність проблеми взаємних боргів між підприємствами, припинення відволікання фінансових ресурсів економіки на зростання боргів. Збитки збиткових підприємств досягають половини прибутків прибуткових підприємств і дорівнюють майже 60 % інвестицій в основний капітал.

У цілому в грошовій і бюджетній сферах продовжується політика фінансової стабілізації. Водночас у кризовому стані перебуває фінансова система багатьох виробничих підприємств, де рівень фінансового і маркетингового управління низький, відсутні жорсткі механізми майнової відповідальності за збиткову діяльність і невиконані боргові зобов'язання.

Зважаючи на наведені вище ознаки сучасного стану економіки України, потрібно виокремити такі прогнозні тенденції, що мають ураховуватися при розробці інвестиційних проектів.

1. Позитивні:

o посилення процесів фінансової стабілізації (впевнене державне регулювання інфляційних процесів і валютного курсу);

o продовження економічного зростання в країні (темпи його мають бути на рівні 5-8 %);

o монетарна політика очікується гнучкою (стимулюючою для інвестицій), а бюджетна - збалансованою (без дефіциту і надмірних запозичень з боку Уряду);

o кон'юнктура зовнішніх ринків буде сприятливою до експорто-орієнтованих проектів;

o посилення ролі дрібних інвесторів (населення) в акумуляції фінансових ресурсів для інвестицій через банківську систему;

o зростання доходів населення і посилення сукупного попиту в економіці.

2. Негативні:

o поки що надто високі (нереальні для виробничих проектів) ціни за використання банківських кредитів;

o продовження тенденції ревальвації гривні стримуватиме екс-портоорієнтовані виробництва;

o поганий фінансовий стан більшості виробничих підприємств, незадовільне фінансове управління з боку чинних дирекцій;

o жорсткіші умови щодо обов'язковості поточних розрахунків за використані ресурси (у тому числі з оплати праці), за борговими зобов'язаннями перед партнерами й бюджетом.

Нейтральними чинниками залишаться державна амортизаційна політика і податкова система. Бажано, щоб протягом 2-3 років виробнича сфера відчула їх позитивну дію.

Як приклад форм прямого впливу держави на інвестиційну діяльність можна навести наступний перелік спеціальних нормативно-правових актів: Указ Президента України від 18 серпня 1999 року № 1004 "Про основні напрями інвестиційної політики на 1999- 2001 роки"; Указ Президента України "Про додаткові заходи щодо збільшення надходжень інвестицій в економіку України" № 108 від 22 лютого 2001; Указ Президента України "Концепція амортизаційної політики" № 169 від 7 березня 2001; Указ Президента України "Про заходи щодо поліпшення інвестиційного клімату в Україні" №512 від 12 липня 2001; розпорядження Кабінету Міністрів України від 22. 02. 01 №55 "Про заходи щодо поліпшення інвестиційної привабливості України"; постанова Кабінету Міністрів України від 02. 04. 2001 № 312 "Про розподіл державних централізованих капітальних вкладень і державних капітальних вкладень на реалізацію Чорнобильської будівельної програми та перелік об'єктів, що фінансуються за їх рахунок у 2001 році".

Інвестиційна діяльність загалом поки що має безліч проблем на рівні підприємств. Ці проблеми заважають більш інтенсивному зростанню економіки. Серед них:

o нерозвиненість фондового ринку;

o низький рівень фінансового управління багатьма приватизованими підприємствами, велика кредитна заборгованість;

o технічна відсталість виробничих підприємств;

o неефективна амортизаційна політика, що обмежує права підприємств і організацій щодо формування та використання власних амортизаційних коштів.

Розв'язати ці проблеми вдасться не одразу: потрібні роки, аби сформувати довіру інвесторів до державної політики, і відповідні зважені заходи щодо створення належних прогнозованих, прозорих умов для інвестиційної діяльності. У тому числі:

o розвиток інфраструктури функціонування фінансового ринку;

o підвищення культури корпоративного управління щодо дивідендної політики;

o розвиток форм акумулювання коштів дрібних інвесторів;

o забезпечення захисту прав та інтересів інвесторів;

o підвищення інноваційної спрямованості інвестиційної діяльності;

o удосконалення амортизаційної політики;

o стимулювання процесу заощаджень вільних коштів населення через зменшення податкового тиску;

o упровадження через банківські та небанківські фінансові установи форм стимулювання довгострокового заощадження коштів населення;

o розширення діяльності консультаційних, юридичних установ на фінансовому ринку;

o розвиток інфраструктури ринку та інвестиційної діяльності не-банківських фінансових установ (пенсійних фондів, страхових і довірчих компаній);

o підтримання системи страхування інвестиційних ризиків;

o уведення обов'язкової системи надання інформації щодо об'єктів інвестування.

Контрольні питання

1. У чому полягає відмінність між інвестуванням і інвестиційною діяльністю?

2. Що входить до складу інвестиційного комплексу країни?

3. Суб'єкт інвестиційної діяльності.

4. Об'єкт інвестиційної діяльності.

5. Чотири етапи в реалізації інвестиційного проекту.

6. Економічний зміст періоду окупності інвестиційного проекту.

7. Форми коштів, що можуть бути інвестиціями.

8. Учасники інвестування.

9. Що чи хто визначається як "дрібний інвестор"?

10. Інвестиційна компанія може бути брокером або дилером. У чому відмінність?

11. Інвестиційний ринок.

12. Як інвестор приймає рішення щодо інвестування?

13. Інституційні інвестори.

14. Інвестиційний фонд.

15. Інвестиційне середовище.

16. Чи має інвестор якісь особливі права?

17. Чи є підприємництво та інвестиційна діяльність одним поняттям?

18. Як ви оцінюєте сучасні умови в Україні для інвестиційної діяльності?

19. Де взяти кошти для інвестиційної діяльності?

20. Кон'юнктура інвестиційного ринку.

21. Чи входить фінансовий ринок до інвестиційного ринку?

22. Що важливіше для інвестора: стабільність в економіці чи пільги?

23. Партнери інвестора: їхнє місце в інвестиційній діяльності.

24. Що є джерелами коштів для інвестиційної діяльності?

25. Чи можуть негрошові активи виступати як інвестиції?

26. Чи можуть інвестуватися тільки кошти?

27. Що означає акумулювання коштів дрібних інвесторів? Хто цим займається?

28. Якщо банк кредитує інвестиційний проект підприємства, хто є інвестором, суб'єктом і об'єктом інвестування?

29. Недержавний пенсійний фонд - це інвестиційна чи соціальна установа?

30. Підготовчий період до інвестування. Що робить інвестор у цей час?

31. Акціонування - це спосіб позичення чи залучення капіталу до проекту?

32. Чи потрібно інвестору реалізовувати реальний проект із дохідністю 15 %, якщо банки пропонують депозити під 20 % річних?

33. У чому роль банків в інвестиційній діяльності?

34. Інвестор - це фізична чи юридична особа?

35. Як страховий бізнес пов'язаний з інвестиційною діяльністю?

36. Розширене відтворення основних фондів.

37. 25 млрд грн інвестицій за рік: багато це чи мало для України?

38. 800 млн дол. іноземних інвестицій за рік для України: багато це чи мало?

39. Як працює інвестиційна компанія?

40. Як політика "дорогих грошей" впливає на інвестиційну діяльність у країні?

41. Що має робити Уряд для розвитку інвестиційної діяльності у країні?

42. Амортизаційна політика держави.

43. Що в першу чергу турбує інвестора при прийнятті рішення стосовно якогось проекту?

44. Як ви оцінюєте сучасні умови в Україні для інвестиційної діяльності?

45. Як Уряд регулює циклічність економічного розвитку ринкової економіки?

46. У чому роль банків в інвестиційній діяльності?

47. Як розраховуються "чисті" інвестиції?

48. Які ви знаєте макроекономічні пропорції, що пов'язані з інвестиційною діяльністю.

49. Фінансова стабільність у країні. Як її визначити?

50. Як бюджетно-фінансова політика впливає на інвестиційну діяльність?

51. Ділова активність у країні. Що це таке?

52. Якщо річний ВВП становить 300 млрд грн, яких річних інвестицій в основний капітал буде достатньо для нормального розвитку економіки?

Література [1, 2, 3, 9, 10, 12].



 
Главная
Банковское дело
Бухгалтерский учет, аудит
Инвестиции
Экономика
Налоги
Финансы
Финансовое право
Прочие дисциплины
Карта сайта
Правила користування